Союз українок

Союз Українок в м. Миколаєві засновано  30 жовтня 1926 р. Засновниця - Марія Устиянович-Донцова. «Союз українок» — найбільша жіноча організація в Галичині (і на українських землях взагалі), перейменована (1917) з «Жіночої громади», з осідком у Львові. Діяла до 1938. У 1991 була утворена ВГО «Союз Українок» із місцем знаходження у Києві.  

Родина Величків-Озаркевичів

Миколаївська родина Величків-Озаркевичів поєднала родину миколаївських міщан Величків та родину священників і громадських діячів Галичини Озаркевичів і дала світові відомих вчених (Григорій Величко), викладачів (Орися Величко), громадський діячів (Калина Величко).

Родина Говиковичів – Верещинських – Чапранських - Вівюрських

Рід Івана Говиковича – Горбатого Івася. Хто і за що дав Іванові прізвисько Горбатий Івась – невідомо. пам’ятають його сина Михайла, який постійно сутулився, але справжнього горба не мав. Зрештою, так називати його було зручно, бо Іванів серед Говиковичів не бракувало. Щоб їх відрізнити, вигадували різні прізвиська. так став сутулий Іван Горбатим. Усі його нащадки також сутулилися, втягуючи голову в плечі. Скільки би граючий тренер Льольо не намагався «вирівняти» його правнука Михайла, що був опорним захисником у Миколаївській футбольній команді «Цементнику»  - не помагало.

Родина Говиковичів – Недокєтків – Пташник – Палідовичів – Устияновичів

Рід Григорія Говиковича. Через два місяці після одруження старшого брата Теодора Григорій, другий син за віком син Онуфрія,  приводить на обійстя №273 зовсім молоденьку дружину. Наречена походила  походила із заможної родини Недокєтків, які,  будучи миколаївськими міщанами, мали велику маєтність на хуторі Кругле, що лежав за Тростянецькою горою, де ріка Зубра робила скрут, аби злитися з водами Дністра: 26 січня 1869; дім №273/381; наречений: Григорій, син Онуфрія Говиковича і Марії Верещинської; 31 рік целебс, наречна: Катерина, донька Василя Недокєтко і Марії Пташник; 16 літ; целебс. свідки Іван Шаран і Теодор Пришляк (Миколаївський відділ РАЦС, справа 3840, с.36). Василь Недокєтко, батько молодої, тримав у місті порожню площу під забудову, яку розділив на дві будівельні ділянки, роздавши їх у придане своїм донькам. На площі №377/1 він вибудував хату №381 доньці Анні, яка вийшла заміж за Вінявського, а площу №377/2 віддав у посаг Катерині. Григорій узявся до будови хати, яку невдовзі збудував і отримала номер №231. Вулиця, де постала ця хата, називалася (і так називають її тепер) Вузькою. Тут Катерина народила шестеро дітей

Родина Кобринів

Відомою в Миколєві є родина Кобринів, яка дала місту немало правників та лікарів. Особливо відзначилися Кобрини під час другої світової війни. Німці хотіли зняти дзвін з дзвіниці церкви св. Миколая на метал для військових цілей. Однак родина Кобринів викупила у німців цього дзвона і він до сьогодні сповіщає миколаївчан про відправу в церкві. А в церковній книзі зберігся запис, який говорить, що родина Кобринів має позачергове право на церковні обряди.  

Загибель Івана Паньківа Явора

Тяжкої втрати зазнало українське підпілля 4 травня 1950 року.  Того дня загинули Іван Паньків (Явір) з Верина, Іван Федів (Іскра) з Надітич, Михайло Пілан (Осип) з Жидачівщини, Семен Яримович (Сянько) та Федір Звозда (Баша) зі Стільська, Роман Бринь (Ромко) з Миколаєва, Володимир Борисовський (Борис) з Березини, невідомий стрілець Кучер з під Меденич.

Капличка в Малехові

Капличка. На роздоріжжі в лісі. Добиратися: маршруткою №555 Новий Розділ – Львів, з приміського вокзалу. 1 год. До зупинки Малехів. Від зупинки рухатися в північному напрямку до дороги що веде на телевежу від зупинки 2,5 км (30-35 хв.).   Координати: https://www.google.com.ua/maps/place/49%C2%B030'00.1%22N+24%C2%B007'08.1%22E/@49.5008805,24.1165441,499m/data=!3m1!1e3!4m5!3m4!1s0x0:0x0!8m2!3d49.500013!4d24.118926 – капличка воїнам УПА Ілів - Малехів

Вересневе повстання 1939 року

Героїчною сторінкою в історії миколаївщини є народне повстання у вересні 1939 року, яке охопило територію Миколаївсько-Роздільської округи. Воно було спрямоване проти польського панування.

Родина Альфреда Говиковича

д-р Альфред Говикович (1880 – 1939) був знаним радником міського магістрату м.Львова, провідним суспільно-політичним діячем.

Родина Войтовичів

Леонтій Войтович виріс у Миколаєві над Дністром, на тому ж Підліссі на вулиці Шевченка. Мої батьки походили з двох різни гілок родини Войтовичів – черемиської та добромильської. Першою з нашої родини у місті зявилася у 1889 році, старша сестра бабусі зі сторони батька Ольга Княгиницька-Левицька

У радянські часи команда з районного Миколаєва була фіналістом двох кубків СРСР

За великим футболом з його мегазірками ми часто забуваємо про “гру мільйонів” та її подвижників, які збирають повні стадіони у невеличких містечках і селищах. Там є свої віртуози м’яча, вирують не менші емоції, та й здобутки — особливо пам’ятні для місцевих уболівальників. Одна з таких успішних регіональних команд - “Цементник” з Миколаєва над Дністром. У ці дні виповнюється 45 років відтоді, коли цей колектив вийшов у фінал Кубка СРСР серед команд колективів фізкультури, а також чверть століття - з часу, коли наступне покоління “цементників” завоювало срібні медалі Кубка СРСР серед підприємств-гігантів. Минулої неділі у райцентрі вшанували ветеранів спорту. 

Райхенбах

У другій половині XVIII століття, за наказом цісара Йосифа II, з території Південно-Західних земель Пфальца, Гессена і Вюртемберга у Галичину прибула значна кількість німецьких поселенців. Розселялись вони, як правило, біля старих українських чи польських сіл, утворюючи самостійну, автономну общину зі своїми ґрунтами. Мабуть не випадково на землях села Красів (присілок Лан), ними була обрана місцина у долині річки Зубра, а назву–топонім вони принесли зі своєї прабатьківщині – назвавши поселення Райхенбах.

Підняття Жовто-Синього прапора в Миколаєві

Підняття жовто-синього прапора в Миколаєві. 1991 рік

Ганна Драголюк

Ганна Драголюк у гончарстві майже 50 років. Колись працювала на Миколаївському керамічному заводі. Однак завжди мріяла про власну справу. Тож, повернувшись із заробітків, жінка без вагань викупила приміщення у гончарному цеху на заводі. Там працює і дотепер. А натхнення майстриню не покидає. Головне, коли працює, отримує насолоду. Не може, щоправда, творити без пісні.

Богдан Колібек

Отець БОГДАН КОЛІБЕК понад рік служить сотрудником парафії Святого Архистратига Михаїла УГКЦ.