Інформація

Миколаїв. Історична довідка


Місто Миколаїв засноване 20 лютого 1570 року і назване в честь сандомирського хорунжого, секретаря короля Сигізмунда ІІ Августа і старости дроговизького Миколи Тарла. Герб міста - на синьому полі вирваний з листям дуб з голубом на кроні, а зліва від нього сокира, вістрям звернена вправо.

Миколаївське суспільне телебачення


Суспільне телебачення Миколаєва на сьогодні представлено двома каналами: Дністер ТБ та Нове Розділля Творча група: Ірина Мелешко-Пляцок, Ростислав Маційовський, Віталій Міхін Онлайн Трансляції:     </p> <p> «Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike»

Поміг як Шнепф Надольському молотаркою


Кожен правдивий миколаївчанин чув таку приповідку: "Поміг як Шнепф Надольському молотаркою" або "Догодив як Шнепф Надольському". А історія цієї оригінальної фолкльорної прози сягає післявоєнних часів коли совєтська влада задумала створити в містечку колгосп. Це був оригінальний задум – мати колгосп у райцентрі. Згодом вирішили, що для Миколаєві вистарчить колгоспної бригади, якій дали ім’я Івана  Франка. Назва була виправданою, бо Каменяр народився в Нагуєвичах, що не так уже й далеко від містечка. Організовував цей колгосп чи бригаду  тодішній голова міста Надольський, якого усі називали Козаком. - Що ж це за колективне господарство, в якому немає жодної одиниці техніки, бодай примітивної механічної молотарки? – гризся голова міста. - Не бануй, Козаку, я тобі догоджу, - напросився Шнепф. – Дістану оту молотарку.

Карти міста Миколаїв


За часів Австрійської імперії Миколаїв був докладно вивчений геодезистами та картографами. На сьогодні збереглося декілька кольорових карт у гарній якості. Карта 1856 року представляє нам тогочасний Миколаїв. З неї можна встановити де саме були храми св. Юрія та Спаса, як виглядала міська ратуша, принаймі зверху. І найголовніше, дані карти містять давню нумерацію будинків Миколаєва.   «Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike»

Карти Миколаївського району


На даній сторінці представлено карти Миколаївського району 1914р, 1923р та 1949 р. Перша карта найймовірніше австрійська, укладена польською мовою. Друга карта  - польська. Третя карта - радянська, укладена Генеральним штабом СРСР, у свій час була таємною.   «Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike»

Іван Табачар


Іван Табачар (1947-2003) уважався в Миколаєві за великого оригінала. Був відомим знавцем і колекціонером україніки: старих українських паперових грошей, монет, книг тощо. Після закінчення середньої школи кілька років намагався вступити на географічний факультет Львівського університету. Однак серед тодішніх викладачів, які приймали вступні екзамени, не знайшлося людини, яка би його розуміла. Отож Іван став філософом, а за взірець, гідний до наслідування, обрав собі Сковороду. Детально вивчивши його твори і біографію, Іван прошов маршрутами, якими колись мандрував його кумир.  Довший час працюв на міському цвинтарі, який привів до належного вигляду, зокрема реставрував і підновив пам’ятки місцевої історії (пам’ятник Січових стрільцям, які загинули в часі українсько-польської війни, батькові поета Миколи Устияновича Леонтію, його синові Івану, іншим поважним бургомістрам містечка). 

Йосиф Шнепф


Йосиф Самойлович Шнепф організував у Миколаєві вечірню школу, яку й очолив, а що мінімально необхідної кількості учнів для функціонування школи не було, то Шнепф докладав чимало зусиль, аби переконати того чи іншого вуличника, польовника або неука відвідувати його навчальний закладу чи не половина учнівського складу фактичну були мертвими душами. Шнепф не вимагав від учнів  вечірньої школи, членства у  комсомолі тому до Йосифа Самойловича по науку йшли всі, навіть міський голова білорус Бакунчик записався до п’ятого класу вечірньої школи, аби навчитись читати передовиці центральних газетах і підписуватися під рішеннями міської ради. Бо рахувати Бакунчика навчив інший миколаївський жид – Рудер. Цифри на банкнотах не так важливі, - втовкмачував у голову міського голови Гершко Рудер, який у парку торгував з бочки чудовим роздільським пивом. – Має значення їхній колір і особливо висота купок, на які ти розкладаєш купюри по кольорах....

Родина Устияновичів


Одна з найвідоміших миколаївських родин Устияновичів дала нашому місту бургомістра (Леонтій Устиянович), відомого поета (микола Устиянович), видатного художника (Корнило Устиянович) та багато священників. А ще ця родина повязана з Дмитром Донцовим - батьком українського інтегрального націоналізму. 

Родина Величків-Озаркевичів


Миколаївська родина Величків-Озаркевичів поєднала родину миколаївських міщан Величків та родину священників і громадських діячів Галичини Озаркевичів і дала світові відомих вчених (Григорій Величко), викладачів (Орися Величко), громадський діячів (Калина Величко).

Родина Говиковичів – Верещинських – Чапранських - Вівюрських


Рід Івана Говиковича – Горбатого Івася. Хто і за що дав Іванові прізвисько Горбатий Івась – невідомо. пам’ятають його сина Михайла, який постійно сутулився, але справжнього горба не мав. Зрештою, так називати його було зручно, бо Іванів серед Говиковичів не бракувало. Щоб їх відрізнити, вигадували різні прізвиська. так став сутулий Іван Горбатим. Усі його нащадки також сутулилися, втягуючи голову в плечі. Скільки би граючий тренер Льольо не намагався «вирівняти» його правнука Михайла, що був опорним захисником у Миколаївській футбольній команді «Цементнику»  - не помагало.

Родина Говиковичів – Недокєтків – Пташник – Палідовичів – Устияновичів


Рід Григорія Говиковича. Через два місяці після одруження старшого брата Теодора Григорій, другий син за віком син Онуфрія,  приводить на обійстя №273 зовсім молоденьку дружину. Наречена походила  походила із заможної родини Недокєтків, які,  будучи миколаївськими міщанами, мали велику маєтність на хуторі Кругле, що лежав за Тростянецькою горою, де ріка Зубра робила скрут, аби злитися з водами Дністра: 26 січня 1869; дім №273/381; наречений: Григорій, син Онуфрія Говиковича і Марії Верещинської; 31 рік целебс, наречна: Катерина, донька Василя Недокєтко і Марії Пташник; 16 літ; целебс. свідки Іван Шаран і Теодор Пришляк (Миколаївський відділ РАЦС, справа 3840, с.36). Василь Недокєтко, батько молодої, тримав у місті порожню площу під забудову, яку розділив на дві будівельні ділянки, роздавши їх у придане своїм донькам. На площі №377/1 він вибудував хату №381 доньці Анні, яка вийшла заміж за Вінявського, а площу №377/2 віддав у посаг Катерині. Григорій узявся до будови хати, яку невдовзі збудував і отримала номер №231. Вулиця, де постала ця хата, називалася (і так називають її тепер) Вузькою. Тут Катерина народила шестеро дітей

Родина Кобринів


Відомою в Миколєві є родина Кобринів, яка дала місту немало правників та лікарів. Особливо відзначилися Кобрини під час другої світової війни. Німці хотіли зняти дзвін з дзвіниці церкви св. Миколая на метал для військових цілей. Однак родина Кобринів викупила у німців цього дзвона і він до сьогодні сповіщає миколаївчан про відправу в церкві. А в церковній книзі зберігся запис, який говорить, що родина Кобринів має позачергове право на церковні обряди.  

Родина Альфреда Говиковича


д-р Альфред Говикович (1880 – 1939) був знаним радником міського магістрату м.Львова, провідним суспільно-політичним діячем.

Родина Войтовичів


Леонтій Войтович виріс у Миколаєві над Дністром, на тому ж Підліссі на вулиці Шевченка. Мої батьки походили з двох різни гілок родини Войтовичів – черемиської та добромильської. Першою з нашої родини у місті зявилася у 1889 році, старша сестра бабусі зі сторони батька Ольга Княгиницька-Левицька