Карти Миколаївського району

На даній сторінці представлено карти Миколаївського району 1914р, 1923р та 1949 р. Перша карта найймовірніше австрійська, укладена польською мовою. Друга карта  - польська. Третя карта - радянська, укладена Генеральним штабом СРСР, у свій час була таємною.   «Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike»

Борис Ляхович

Отець БОРИС ЛЯХОВИЧ у 2017 році був призначений настоятелем парафії Різдва Пресвятої Богородиці і до цього часу старанно звершує Богослужіння у храмі та організовує активну діяльність парафії.

Володимир Начевний

ВОЛОДИМИР НАЧЕВНИЙ нині покійний, Маестро, у минулому викладач Миколаївської дитячої школи мистецтв, керівник оркестру народних інструментів, часто акомпонував вокальним та хореографічним ансамблям.

Наталя Лешков'ят

НАТАЛІЯ ЛЕШКОВЯТ gрисвятила своє життя роботі із дітьми. Її життєве кредо - «Хочу! Можу! Вірю! Роблю! Маю результат!» - мотивує їх до нових звершень.

Історик Леонтій Войтович

Відомий історик ЛЕОНТІЙ ВОЙТОВИЧ не лише знає усі таємниці та цікаві історії Миколаєва, а й завдяки його працям про наше маленьке містечко знають далеко за межами України.

Павло Русиник

ПАВЛО РУСИНИК- спортсмен і вчитель з великим серцем. Щоб подбати про дітей та молодь та надихнути їх вести здоровий спосіб життя, у 2012 році створив клуб єдиноборств ”Тріумф”.

Товариство Устріки

Громадська організація "Суспільно-культурне товариство "Устріки" - досліджує історичну правду про переселення етнічних українців з території повоєнної Польщі в 1951 році. Товариство «Устріки» створено в 1993 році українцями-бойками, які були депортовані у 1951 році з м. Устріки Долішні (Дрогобицька область) в Одеську, Миколаївську, Донецьку та Львівську області. Їхні землі в Карпатських Бескидах були передані Польській народній республіці. Лише з містечка Нижні Устріки та 35 сіл Нижньо-Устріцького, трьох сіл Стрілківського та трьох сіл Хирівського районів Дрогобиччини було вигнано понад 32 тисячі жителів. Товариство вже понад 20 років своєю діяльністю утверджує історичну правду про примусове виселення українців, спільно з іншими товариствами добивається визнання цих трагічних подій таки депортацією. Товариство «Устріки» займається культурно-просвітницькою роботою, здійснює організацію щорічної «Ватри Пам’яті», етнофестивалів, збирає та публікує історичні дані про депортацію українців з Устрік Долішніх, гуртує членів родин та нащадків переселенців.

Родина Устияновичів

Одна з найвідоміших миколаївських родин Устияновичів дала нашому місту бургомістра (Леонтій Устиянович), відомого поета (микола Устиянович), видатного художника (Корнило Устиянович) та багато священників. А ще ця родина повязана з Дмитром Донцовим - батьком українського інтегрального націоналізму. 

Родина Величків-Озаркевичів

Миколаївська родина Величків-Озаркевичів поєднала родину миколаївських міщан Величків та родину священників і громадських діячів Галичини Озаркевичів і дала світові відомих вчених (Григорій Величко), викладачів (Орися Величко), громадський діячів (Калина Величко).

Родина Говиковичів – Верещинських – Чапранських - Вівюрських

Рід Івана Говиковича – Горбатого Івася. Хто і за що дав Іванові прізвисько Горбатий Івась – невідомо. пам’ятають його сина Михайла, який постійно сутулився, але справжнього горба не мав. Зрештою, так називати його було зручно, бо Іванів серед Говиковичів не бракувало. Щоб їх відрізнити, вигадували різні прізвиська. так став сутулий Іван Горбатим. Усі його нащадки також сутулилися, втягуючи голову в плечі. Скільки би граючий тренер Льольо не намагався «вирівняти» його правнука Михайла, що був опорним захисником у Миколаївській футбольній команді «Цементнику»  - не помагало.

Родина Говиковичів – Недокєтків – Пташник – Палідовичів – Устияновичів

Рід Григорія Говиковича. Через два місяці після одруження старшого брата Теодора Григорій, другий син за віком син Онуфрія,  приводить на обійстя №273 зовсім молоденьку дружину. Наречена походила  походила із заможної родини Недокєтків, які,  будучи миколаївськими міщанами, мали велику маєтність на хуторі Кругле, що лежав за Тростянецькою горою, де ріка Зубра робила скрут, аби злитися з водами Дністра: 26 січня 1869; дім №273/381; наречений: Григорій, син Онуфрія Говиковича і Марії Верещинської; 31 рік целебс, наречна: Катерина, донька Василя Недокєтко і Марії Пташник; 16 літ; целебс. свідки Іван Шаран і Теодор Пришляк (Миколаївський відділ РАЦС, справа 3840, с.36). Василь Недокєтко, батько молодої, тримав у місті порожню площу під забудову, яку розділив на дві будівельні ділянки, роздавши їх у придане своїм донькам. На площі №377/1 він вибудував хату №381 доньці Анні, яка вийшла заміж за Вінявського, а площу №377/2 віддав у посаг Катерині. Григорій узявся до будови хати, яку невдовзі збудував і отримала номер №231. Вулиця, де постала ця хата, називалася (і так називають її тепер) Вузькою. Тут Катерина народила шестеро дітей

Родина Альфреда Говиковича

д-р Альфред Говикович (1880 – 1939) був знаним радником міського магістрату м.Львова, провідним суспільно-політичним діячем.

Родина Войтовичів

Леонтій Войтович виріс у Миколаєві над Дністром, на тому ж Підліссі на вулиці Шевченка. Мої батьки походили з двох різни гілок родини Войтовичів – черемиської та добромильської. Першою з нашої родини у місті зявилася у 1889 році, старша сестра бабусі зі сторони батька Ольга Княгиницька-Левицька

Родина Кобринів

Відомою в Миколєві є родина Кобринів, яка дала місту немало правників та лікарів. Особливо відзначилися Кобрини під час другої світової війни. Німці хотіли зняти дзвін з дзвіниці церкви св. Миколая на метал для військових цілей. Однак родина Кобринів викупила у німців цього дзвона і він до сьогодні сповіщає миколаївчан про відправу в церкві. А в церковній книзі зберігся запис, який говорить, що родина Кобринів має позачергове право на церковні обряди.  

Йосиф Шнепф

Йосиф Самойлович Шнепф організував у Миколаєві вечірню школу, яку й очолив, а що мінімально необхідної кількості учнів для функціонування школи не було, то Шнепф докладав чимало зусиль, аби переконати того чи іншого вуличника, польовника або неука відвідувати його навчальний закладу чи не половина учнівського складу фактичну були мертвими душами. Шнепф не вимагав від учнів  вечірньої школи, членства у  комсомолі тому до Йосифа Самойловича по науку йшли всі, навіть міський голова білорус Бакунчик записався до п’ятого класу вечірньої школи, аби навчитись читати передовиці центральних газетах і підписуватися під рішеннями міської ради. Бо рахувати Бакунчика навчив інший миколаївський жид – Рудер. Цифри на банкнотах не так важливі, - втовкмачував у голову міського голови Гершко Рудер, який у парку торгував з бочки чудовим роздільським пивом. – Має значення їхній колір і особливо висота купок, на які ти розкладаєш купюри по кольорах....