Товариство «Устріки» створено в 1993 році українцями-бойками, які були депортовані у 1951 році з м. Устріки Долішні (Дрогобицька область) в Одеську, Миколаївську, Донецьку та Львівську області. Їхні землі в Карпатських Бескидах були передані Польській народній республіці.

Лише з містечка Нижні Устріки та 35 сіл Нижньо-Устріцького, трьох сіл Стрілківського та трьох сіл Хирівського районів Дрогобиччини було вигнано понад 32 тисячі жителів.

Товариство вже понад 20 років своєю діяльністю утверджує історичну правду про примусове виселення українців, спільно з іншими товариствами добивається визнання цих трагічних подій таки депортацією.

Товариство «Устріки» займається культурно-просвітницькою роботою, здійснює організацію щорічної «Ватри Пам’яті», етнофестивалів, збирає та публікує історичні дані про депортацію українців з Устрік Долішніх, гуртує членів родин та нащадків переселенців.

Депортація українців у 1944-1951 роках із Лемківщини, Холмщини, Надсяння, Любачівщини, Підляшшя, Західної Бойківщини докорін но змінила долі сотні тисяч людей, які змушені були за- лишити рідні домівки, святині-церкви, могили предків і податися у визначені владою місця для подальшого проживання. Значна частина переселенських родин опинилася у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Рівненській, а частина - в Донецькій, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях, де влаштовували своє життя, ніколи не забуваючи покинутої малої Батьківщини, зберігши віру, прабатьківські традиції, звичаї, обряди, а також правду про пережите.

В останнє десятиліття ХХ століття громадяни України, чия доля пов’язана з примусовим переселенням, об’єднавшись в суспільно-культурні товариства, активізували свою діяльність щодо визнання цих подій депортацією. Здавалося, що, нарешті, відповідний законопроєкт буде ухвалений Верховною Радою, однак війна перешкодила його прийняттю та утвердженню історичної справедливості, наданню належної оцінки злочинним діям тодішньої комуністичної сталінської влади, наступники якої - путіністи - уже в наші дні знову вдалися до агресії та захоплення південно-східних територій України, де у 1951 році знайшли свою другу малу Батьківщину переселенські родини з Західної Бойківщини. Все менше і менше залишається безпосередніх учасників депортації, а, відповідно, втрачається ще одна конкретна із сотень тисяч історій, яку не вдалося передати нащадкам.