Родина Говиковичів – Недокєтків – Пташник – Палідовичів – Устияновичів

 

Рід Григорія Говиковича. Через два місяці після одруження старшого брата Теодора Григорій, другий син за віком син Онуфрія,  приводить на обійстя №273 зовсім молоденьку дружину. Наречена походила  походила із заможної родини Недокєтків, які,  будучи миколаївськими міщанами, мали велику маєтність на хуторі Кругле, що лежав за Тростянецькою горою, де ріка Зубра робила скрут, аби злитися з водами Дністра:

26 січня 1869; дім №273/381; наречений: Григорій, син Онуфрія Говиковича і Марії Верещинської; 31 рік целебс, наречна: Катерина, донька Василя Недокєтко і Марії Пташник; 16 літ; целебс. свідки Іван Шаран і Теодор Пришляк (Миколаївський відділ РАЦС, справа 3840, с.36).

Василь Недокєтко, батько молодої, тримав у місті порожню площу під забудову, яку розділив на дві будівельні ділянки, роздавши їх у придане своїм донькам. На площі №377/1 він вибудував хату №381 доньці Анні, яка вийшла заміж за Вінявського, а площу №377/2 віддав у посаг Катерині. Григорій узявся до будови хати, яку невдовзі збудував і отримала номер №231. Вулиця, де постала ця хата, називалася (і так називають її тепер) Вузькою. Тут Катерина народила шестеро дітей:

1). 2 серпня 1870 року; дім №231: Анастасія: батьки: Григорій, син Онуфрія Говиковича і Марія Верещак, і Катерина, дочка Василя Недокєєтка і Марії з Пташників (Миколаївський відділ РАЦС, справа 3842, с.11). подальша доля Анастасії невідома.

2) 27 жовтня 1873 р. дім №231; імя: Іоанн; батьки: Григорій, син Онуфрія Говиковича і Марії Верещинської, і Катерини, дочка  Василя Недокєтко і Марії з Пташників, хресні: Іван Говикович і Анна жінка Івана Шарана (там само,справа 3842, с.93) відрізняється тим, що священик записав  прізвище Говиковичів Голіковичами.

3) 25 серпня 1876 р. дім №231: ім’я Михайло, батьки: Григорій, син Онуфрія Говиковича і Марія з Верещинських, і Катерина, дочка Василя Недокєтки і Марії з Пташників: хресні:  Михайло Говикович і Анна, жінка Івана Шарана (Миколаївський відділ РАЦС, справа 3842, с.183). Михайло, син Григорія, прожив 10 днів і помер 4 вересня 1876 року (Миколаївський відділ РАЦС,с.159).

4). 30 грудня 1877 року дім №231: імя Стефан: батьки: Григорій син Онуфрія Говиковича і Мар’ї з Верещинських, і Катерина, донька Василя Недокєтки (с Миколаївський відділ РАЦС 6890, с.60). Стефан прожив один місяць і помер 27 січня 1878 року.

5). 28 грудня 1878 року, дім №231: ім’я Єфросина: батьки: Григорій, син Онуфрія Говиковича і Марії з Верещинських, і Катерина, дочка Василя Недокєтки і Марії з Пташників: куми: Теодор Говикоивч і Анна, жінка Івана Шарана (там само, спарва 3842, с.218). Єфросина, донька Григорія Говиковича, помера 1 березня 1879 року (Там само, с.235).

6) 30 січня 1885 року. Дім №231, ім’я Григорій, батьки Григорій Говикович, син Онуфрія і Марії з Верещинських, і Катерина, донька Василя Недокєтки і Марії Пташник: хресні Теодор Говикович  і Марія Бачмага (Там само справа 6891, с.123). одружився з Ланчевич, жили на вулиці Зеленій, тобто на батьківському подвір’ї. Помер Григорій, син Григорія, 6 лютого 1940 року, маючи 55 літ.

7). 19 лютого 1889 року: дім №231: Марія: батьки Григорій Говикович, чин Онуфрія і Марії Галущинської, і Катерина Недокєтко,хресні Іоанн Шушкевич і Марія Бачмага, жінка Степана (там само, справа 6892, с.6). на полях коло цього запису стоїть 15.08.93. чи мало б це означати дату смерті Марії – невідомо.

8). 1 червня 1898 року дім №231: імя Стефан, батьки: Григорій Говикович, син Онуфрія і Марії з Верещинських, і Катерина, дочка  Василя Недокєтки і Марії Пташник: хресні: Іван Шушкевич і Катерина Шушкевич, жінка Антонія (там само, справа 6893, с.138). через високий зріст Стефана називали великим Стефаном. Відвоювавши в УГА, повернувся з війни і одружився (Миколаївський відділ РАЦС, книга 4, с.46).

1 вересня 1923 року: наречений, з дому №231 Стефан говикович, господар, син Григорія і Катерини Недокєтко, уроджений 1.06.1898 року, вільного стану: наречена: Катерина Вода з дому №330, дочка Івана і марії Заваьняк, уроджена 20.03.1903 року:  свідки, Юрко Данилець і Микола Петрович.

Зберігся запис у «Підручній касовій книзі церкви св.. Николая» за 2 вересня 1923 року про внесення Великим Стефаном 25 тисяч корон у церковну касу за вінчання. Така велика сума грошей насправді була купою вже нічого не вартого паперу (як на початку 1990-х років українські купони): австрійські крони відходили і через кілька місяців  їм на зміну прийшов польський злотий. Великий Стефан був активістом українських товариств у містечку, зокрема «Просвіти», «Відродження» тощо.  Побудував хату на Підліссі (вул.. Шевечнка, 97) по сусідству з Миколою Кузем. Первістком у подружжя була донька (Миколаївський відділ РАЦС, с.72)6

1.ХІ.1924 року: Підлісся, імя Стефанія, батьки Стефан Говикович, син Григорія і Катерини Недокєтко, і Катерина Вода: хресні: Микола Говикович і Катерина Вода, жінка Івана.

Стефа – красуня, які рідко зустрічаються навіть серед миколаївських дівчат, висока, струнка, з великими й мудрими очима чорнявка – була безмежно віддана українській справі, до якої прилучилася, навчаючись у Стрийській гімназії. Тут вона була у підпіллі за німців, згодом за совітів. Додому навідувалася дуже рідко. У 1945 році  приїхала востаннє попрощатися з ріднею, бо збиралась з підрозділами УПА на Захід. Зустрітися зі Стефою до рідної хати на Підлісся прийшли її двоюрідні сестри Ганунька і Настя Підкостьольні. Заховалися від малого Василя (1938 р.н.) за шафу – не хотіли, аби хлопчина бачив їхню зустріч. Того останнього разу Стефу відпроваджували по «штахеті» до Більче Катерина Максимович (Квасиха). Там на Стефу чекав її хлопець Зарицький із Дроговижа, який мав супроводжувати дівчину. Обоє канули в безвість. Одні кажуть, що Стефа загинула при спробі переходу кордону з одним із підрозділів УПА, другі оповідають, що чули, ніби то вона таки опинилася на заході. Один із учасників того походу на Захід ще донедавна жив у США, але уже мав поважний вік і нічого не пам’ятав через склероз.

Відтак народилися Євгенія і син Василь.

1944 року Великого Стефана разом із Миколою Кузем забрали енкаведисти і засудили на 15 літ і відправили у табори. там  і пропав безвісти. Разом зі Стефаном із підлісся у таборі в Казахстані був і Шаран (Старий Куш). Повернувшись із заслання, Куш оповідав, що в тих казахстанських таборах люди гинули,мухи, і там десь великий Степан пропав.

Його дружина Катерина сорок літ стояла коло хвіртки, виглядаючи чоловіка із Сибіру. Дорослішали діти, відходили «на своє», одружившись і завівши власні сім’ї, а вона все чекала на Стефана. померла 1985 року, так і не діждавшись господаря.

середуща дочка Євгенія народилася 8 травня 1934 року в хатині на Підліссі, яку Великий Стефан щойно почав будувати і яка отримала адресу вул.. Шевченка, число 97. хресними батьками дівчини були сусіди Дмитро Ланчут і Марія Говикович, жінка Андруся Сарака (Миколаївський відділ РАЦС, книга 1/1-3, с.212). вона отримала середню освіту, вийшла заміж за Йосифа Солдана, народила йому дітей, продовживши рід Солданів. померла Євгенія 24 квітня 2008 року і похована на Миколаївському цвинтарі.

Василь, наймолодша дитина Великого Стефана і Катерини Води, народився 1938 року. 1956 року закінчив у Львові механічний технікум, у якому в другій половині 50-х років здобували освіту багато миколаївських хлопців (зокрема Євген Завальняк, Микола Гнатів та ін..). відтак працював на різних роботах  у Роздолі та Миколаєві. 1968 року одружився з Катериною Палідович. у 1970-х роках  на батьківському городі на загущенні вибудував хату. подружжя має двох синів.

Роман (1969 р.н.) закінчив Львівський гідромеліоративний технікум, працює у «Карпатбуді», одружився з Ольгою Петрів з Поляни, із якою має сина Андрія (1992 р.н.).

Олег (1978 р.н.) закінчив історичний факультет Львівського національного університету, працює у торговій фірмі «Арсен». 2005 року  одружився з Уляною Кравець і має з нею сина Євгена (2007 р.н.)…

крім перелічених дітей, у подружжя Григорія Онуфрійовича Говиковича і Катерини з Роду Недокєтків був, принаймні, ще один син – Микола, народжений коло 1880 року, про що свідчить запис про шлюб:

12 лютого 1905 року; дім №231/256; наречений: Микола Говикович (сартор) (кравець), син Григорія і Катерини Недокєтко, 25 літ, целебс; наречена: Анна, дочка Василя Устияновича і Катерини Говикович, 20 літ: свідки: Іван Шушкевич і Микола Петрович (Там само, справа  с.291). (Жив при дорозі на водний цех).у цього подружжя зареєстровано такі діти:

1) Марія – народилася 9 лютого 1906 року і померла у домі №256 20 березня 1908 року (Миколаївський відділ РАЦС, книга 1/1,3 церковних копій за 1904 – 1944 роки, с. 11);

2) Михайло – народився 1908 року року (хата №256) і помер 22 січня 1909 року (Там само, с.25).

3) Катерина була третьою дитиною у подружжя. вона прийшла на світ 25 травня 1910 року (там само, с.42). На полях метричної книги працівник тодішнього загсу зробив запис, що Катерина  «брала виписку 24.10.1949 года). 25 червня 1932 року Катерина,  дочка Миколи Говиковича і  Анни Устиянович, узяла шлюб із Іваном Іщаком, який був 1944 року народження (Там само, с.204).у цьому шлюбі вона дала роду продовження Іщаків.

4) Четвертим прийшов на світ Микола (Там само, с.64).

дата: 1 квітня 1913 року;; дім №231 (256): імя Микола: батьки: Микола Говикович, син Григорія і Катерини Недокєтко, і Анна Устиянович, дочка Василя і Катерини Говикович.  з цієї метрики була видана виписка 5 вересня 1950 року.

1942 року Микола одружився. у метриці шлюбу батько нареченої помилково названий Михайлом:

дата: 26.ІХ.1942 р.: (Спаса, 2): наречений: Микола Говикович, син Михайла (?) і Анни Устиянович, уроджений 1.04.1913 р.: наречена Ольга Доскочинська, дочка Михайла і Анастасії Луцишин, уроджена 15.ІІ.1919 р.: (Там само, с.164). брав виписку зі шлюбної метрики 10.ІІ.1950 року. подружжя мало доньку Орисю, народжену 1943 року.  з приходом совітів у 1944 році  Миколу з сім’єю висилають на висилку до Сибіру. за що? Кажуть,  що надавав допомогу українській партизанці – Хата Миколи була крайньою на Заваллі. після того,  як при виїзді з Миколаєва на Волю й Стільсько побудували водний цех, весь терен у цій частині міста  забудували, а наприкінці сорокових років ХХ століття з Миколиної хати стежки вели провалами, зарослими чагарниками на Лису гору, до Камяної Господині, в околиці якої було кілька схронів, у Гальмищі й до лісу.

Повернувшись із заслання, Микола зажив із сім’єю тихим життям. Його донька Орися добре вчилася, закінчила школу й медичний інститут за спеціальністю фармацевт,  вийшла заміж і живе в Бориславі. Микола і його дружина Ольга з Доскочинських (Лижничка) спільно перебули нелегку життєву дорогу, разом і поховані на Миколаївському цвинтарі під одним хрестом.

5). Син Володимир народився 17 жовтня 1917 року  в тому ж домі №256 (Там само, с.93). Після смерті батька Володимир виявився на ріднім обійсті ніби зайвим. по оборі крутився неповнолітній молодший брат Микола, щойно одружившись, привів до хати молоду господиню Лижничку. Забагато голодних ротів на одну господарку. Ні роботи, ні сімї… Перед Володимиром як перед богатирем із казки, замаячів стовп із трьома  вказівниками:  їдь до Німеччини на роботу, йти до хлопців у ліс, де чекає велике невідоме, або запишися до дивізії. хотів вибрати останнє. зрештою, не він один з Миколаєва записався в дивізійними. пішли служити в українські СС-и Захарко, брат Колодії і багато інших хлопців. 26 січня 1944 року родич Володимра, його тезка Володимир рудка про життя-буття в дивізії писав:

«Христос рождається! Дорогі вуйку! Листа цего передаю одним звільненим та від’їжджаючим до хати старшиною. Через «Фельпост» написав я вже до вас багато листів, та не знаю, чому вони так довго до Вас доходять.

Коло мене нічого нового. Я держуся ще дальше в Гайделягрі, прилучений до Штандткомпанії. тепер нам говорять, що мають прийти рекрути, тоді будемо вишколювати. не знаю, чи в теперішній час знайдеться ще стільки дурачків.

тому кілька днів назад приїхало з Німеччини кільканадцять звільнених до хати хлопців. я їх питався з якого міста. вони говорили,  що з Ольдебургу, знають також Василя Рудку, бо був зараз в другій кімнаті. але Василь ще чомусь лишився в Ольдебургу, може прийде другим транспортом.

Про всі світові події ми тут досі добре знаємо з радій та газет. українських старшин чомусь звільняють, котрі старші за сорок п’ять лт. тут така зима, як у нас у березні чи з початком квітня.

більше нема що писати. Всего найкращого Вам та рідні. Ваш вояк».

проте призовна комісія забракувала Володимира, бо злегка кульгав. через хвору ногу не взяли його хлопці в партизани,  зате совіти запекли до Сибіру. у 1967 році, коли, на його думку, стало більш-менш спокійно, приїжджав із Мибіру до брата Миколи в Миколаїв. про що брати говорили невідомо, але Володимир поїхав назад – добувати віку в Сибірі. там мав дружину і дітей, які дали початок сибірській гілці Говиковичів.

6). 10 жовтня 1921 року народилася донька Ольга (там само, с.116) – у домі під номером 288. дівчинка прожила 4 роки, відійшовши з цього світу 14 березня 1926 року.

після народження Ольги Анна з Устияновичів, дружина Миколи, помирає. сталося це 15 червня 1922 року. мала 37 літ. похорони за традицією відбулися через день, тобто 17 червня. через півроку Микола одружується вдруге:

дата: 26.ІХ.1922 р.: дім №453: наречений: Микола Говикович, син Григорія і Катерини Недокєтко, вдівець по Анні Устиянович, уроджений 24.ІІІ.1880 р., вдівець: наречена Єфросина Клименко, дочка Івана і марії Мартинович (№270), уроджена 8.04.1899р.

З молодою дружиною Микола довго не пожив – 26 лютого 1925 року Єфросина Говикович померла у віці 25 років. Офіційна причина смерті – туберкульоз. Від цього шлюбу була дівчинка Софія, яка народилася 9 грудня 1923 року. Софійка прожила небагато і померла 19 вересня 1926 року (в домі №453) (там само, с.96).

7). З третьою дружиною Микола мав сина (Там само, с.109):

дата: 2 січня 1927 року: ім’я Стефан: батьки: Микола Говикович, син Григорія і Катерина Недокєтко, і Катерина Дереш, дочка Івана і Марії Подолець з Волі Малої.

Стефан повторив батькову долю – одружився тричі. перший раз одружився з дівчиною з Волі, другий шлюб узяв із Євгенією Росінською з Підлісся, третя дружина була з Болоня. Дітей мав від першого шлюбу…

помер Микола Говикович, «чоловік Катерини Дереш», 3 грудня 1941 року. мав, як пише метрика, 62 роки. хоронив його отець Федусевич з дому по вулиці Спраса, 2.

Одначе це весілля не було першим на подвірї №231. перед Миколою спочатку, як і годилося за звичаєвим парвом, одружився його старший брат.

21 листопада 1901 року, дім №231/320: наречений: Іван Говикович, син  Григорія і Катерини Недокєтко, 28 літ, целебс, наречена: Марія, донька Стефана Шияна і анни Корецкої, 18 літ: свідки: Іван Шушкевич і Теодор Говикович (Там само, справа 6893, с.222).

у цьому подружжі народилося шестеро дітей.

першим прийшов на світ божий Михайло – 14 серпня 1904 року в домі №320 (ЦДІАЛ, ф.201, опис 4 «а», справа 6893, с.283), тобто в хаті Шиянів, які жили «під костьолом», а тому мали прізвисько Підкостьольні. Іван Говикович і його діти та онуки стали «Підкостельними. малий Михайло довго не прожив і помер 12 квітня 1906 року (Там само, с.332).

другим у 1906 році народився Стефан, який прожив чотири роки і помер 20 січня 1920 року (Миколаївський РАЦС, книга 1/1,3, с.12).

третьою дитиною була донька Ольга, народжена 1908 року, яка теж прожила мало, померши 28 січня 1910 року. (Там само, с.31).

четвертою (28  листопада 1910 року) народилася Анастасія (Там само, с.45). як зазначено на полях метричної книги, 17 червня 1950 року вона брала виписку. настя прожила життя у родині при батьках, а згодом при молодшій сестрі Анні, не вийшовши заміж, хоча була дуже гарною і працьовитою. померла у поважному віці.

22 червня 1918 року Марія народила двійнят (Миколаївський відділ РАЦС, книга 1/1, 3, с.96):

дата: 22червня 1918 року, дім №320, імя: Микола: батьки Іван Говикович, син Григорія і катерини Недокєтко, і Марія, дочка Степана Шияна і Анни Корецької (Брав виписку 25 еквітня 1952 року);

дата: 22червня 1918 року, дім №320, імя: Микола: батьки Іван Говикович, син Григорія і катерини Недокєтко, і Марія, дочка Степана Шияна і Анни Корецької (Брала виписку 18 квітня 1954 року);

Анна вийшла заміж за Михайла Даниловича Регуша (1904-1984), народила йому дітей, які продовжили рід Регушів. проживали Регуші в хаті під костьолом. тому всіх вихідців з цієї хати називали  підкостельними.

у 1939 році совіти прийшовши до Миколаєва, призвали Миколу Підкостельного до армії воювати з фінами. напередодні Другої світової війни йому дали відпустку, і він ходив по містечку в гостроконечній будьонівці, прикрашеній великою червоною зіркою що викликало у хлопчаків загальне захоплення. На німецькому фронті скалічів. повернувшись з війни, Микола згадав родинне ремесло «сартора», тобто кравця, і влаштувався на роботу у Львові у кравецькій майстерні, яка знаходилася а вулиці Івана Франка №35. мав сталу клієнтуру, бо був добрим кравцем. у Львові одружився з Марією Маєвською (1924-1997). проживали у районі медової Печери, мали сина Володимира (1955-1989), якого було вбито під час футбольного матчу.

Микола, дружина Марія і їхній син Володимир поховані на миколаївському цвинтарі…

Григорій Говикович, удівець по Катерині Недокєтко, помер 19 липня 1913 року на своєму обійсті (№231) від «пухлини на серці» (Миколаївський відділ РАЦС, том 2, книга смертей за 1911-1944 роки). мав 76 літ.