Російське посольство, очолене боярином Борисом Петровичем Шереметьєвим, чекало у Львові протягом кількох місяців 1686 р. на прийом короля Яна ІІІ Собєського, де мав бути підписаний т. з. Вічний мир між обома державами, спрямований проти Туреччини та Криму. У складі посольства перебував перекладач Стефан Чижинський, який виконував делікатну місію по збору різноманітної інформації та створенню російської розвідувальної мережі в Європі. Він народився і виріс в Миколаєві, знав добре польську мову та латинь, і ще зберігав контакти з місцевою українською елітою.

В числі його зустрічей з старими знайомими була і зустріч з внуком миколаївського війта Івана Терлецького – Петром. За рекомендацією Чижинського Петро був прийнятий на службу до боярина Бориса Петровича Шереметьєва. Керівник московського посольства був незвичною особою. Він провів молоді роки в Києві, де навчався в Києво-Могилянському колегіумі і на відміну від більшості московських бояр не тільки розмовляв українською і польською мовами, але й знав латинь. Майбутній генерал-фельдмаршал і соратник Петра І оцінив знання Петра Терлецького і взяв його з собою у Відень, Баден, Венецію, Рим та на о. Мальту.

У 1695 р. в Чернігові у єпископській друкарні польською мовою вийшла  книга-панігірик П. Терлецького “Слава героїчних справ ясновельможного його милості пана Бориса Петровича Шереметьєва” з ілюстраціями відомого українського гравера Леонтія Тарасевича, яка прославляла успіхи війська очоленого боярином Шереметьєвим у дніпровській кампанії проти турків та татар. 

Дещо пізніше вийшли “Вірші мальтійському кавалеру генерал-фельдмаршалу Б. П. Шереметьєву 1701–1705 рр.”, написані російською мовою, але з помітними українізмами. І. Шляпкін приписував їх С. Чижинському, йому заперечував                        С. Ніколаєв, вважаючи, що останній на той час вже помер (що було помилкою) і поезії міг написати тільки П. Терлецький, тим більше, що у них присутні згадки про подорож на Мальту. Це суттєве зауваження дозволяє погодитися з версією Ніколаєва[1]. Далі сліди Петра Терлецького губляться. Цікаво, де онук миколаївського війта здобув першу освіту – в дяківці при церкві св. Миколая у Миколаєві чи в своєму дворі у Красові від мандрівного дидаскала? В будь-якому випадку можемо стверджувати, що Петро Терлецький був першим відомим миколаївським поетом.  

Петро Терлецький

«Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike»