Детальна інформація

Власник: Вересневе повстання 1939 року

Героїчною сторінкою в історії миколаївщини є народне повстання у вересні 1939 року, яке охопило територію Миколаївсько-Роздільської округи. Воно було спрямоване проти польського панування.

З того часу в пресі та інших друкованих виданнях зявляється окрмі загадки і дослідження про це повстання.

Одним з перших авторів хто писав про виступ селян Миколаївщини, був західноукраїнський комуніст Петро Козланюк. У 1939 році він опублікував оповідання «Остання ніч», в якому розповів про повстання в Надітичах. Однак втор спотворив справжню історію, приписавши керівництво виступом «комсомольцю Грицьку» і те, що повстанці боролися під червоним прапором. Загальновідомо, що повстання організували осередки ОУН, а по селах та містечках  було вивішено синьо-жовті прапори.

У альманасі «Календар «гомону України» на 1956 рік» поміщено статтю В.Волицького «Українське повстання у вересні 1939 року у Миколаївсько-Роздільському  Наддністров`ю». Автор статті був не тільки очевидцем, але й учасником тих подій. Тому він докладно описує становище українського населення в останні три роки польської окупації. Особливу увагу надано таким подіям, як бої між повстанцями і польськими карателями в селі Деменці над Дністром, Надітичах, розпарви на мирном населенням в Роздолі, Крупську, Надітичах, Верині.

…..

Незважаючи на те, що у вересні 1939 року багато членів  ОУН перебували в польських тюрмах, ті, що були на волі, готували повстання. У той час в Надітичах перебували на постої команда поліції, яка нараховувала понад 40 чоловік. На озброєнні вони мали карабіни і кулемети. Ця команда охороняла мости через Брідницю і Дністер та три невеликі мости між Надітичами та Розвадовим. Навколо мостів були зроблені укріплення. Самі поліцаї перебували приміщенні  сільської канцелярії в Надітичах. Підпільники нав’язали контакти з деякими поліцаями. Через одного з них став відомий пароль вартових коло будинку канцелярії і мостів.

Перед початком повстання відбулася нарада керівників, на якій ще раз було обговорено план виступу. Наступного вечора повстанці  розпочали бойову операцію.

Взявши із собою старшого караульної групи, повстанці пішли до мостів і роззброїли варту. Було захоплено карабіни, кулемети боєприпаси. Наступного дня в Надітичах створено сільську управу і самооборону, а поліцаїв було відпущено під чесне слово, що вони не будуть мститися.

В той же час було роззброєно поліцаїв в інших селах.

10 вересня в Миколаєві було роззброєно поліційну станицю і влада перейшла у руки українці. З кадрів ОУН та  патріотичної молоді створено самооборону, яка розпочала роззброєння військових частин, що проходили через Миколаїв.

У той же час кілька остень селян з Крупська та березини, озброєних сокирами, косами і виами напали на Розділ, де роззброїли місцевих поліцаїв. 

Великий розмах повстання на Миколаївщині  викликав занепоєння серед цивільного та військового керівництва в повітовому центрі жидачева, оскільки польське командування будувало оборонну лінію Стрий-Дністер з надією зупинити тут наступ  німецької армії. Повітовий староста Галлас створив  каральний загін в  силі одного куреня, до кого входили військові недобитки, поліцаї та осадники. Командував експедицією офіцер в чині полковника. 14 версеня карателі почали наступ.спочатку вони вчинили погром в селі Волнцеві, а потім аткували Демянку-Надднітсрянську, куди прибуло майже  п’ятсот повтсанів з правого берега Дністра. Під натиском ворога повстанці відійшли через міст до Березини. Невдовзі вони прорвалися через Дністер і захопили Березину, де спалили кільканадцять господарств. До Роздолу прибув загін жандармів на чолі з колишнім старостою Гіршем. Карателі розгромили «Просвіту», кооператив і спалили гсоподасртво священика Возняка, який встиг врятуватися.

Вночі поялки увірвалися до Крупська і почали розправу. Насамперед спалили частину села.

У Верині поляки спалили майже всі господарства.

Основна частина карателів з Демянки-Надднітсрянської вирушили через Київець, Черницю та Пісочну на Надітичі. У цьому селі вже готувалися до відсічі. На нараді, яка відбулася в сільській Просвіті було складено план оборони Надітичів. згідно цього плану основна частина повстанців зайняла оборону навколо цвинтару, де були глибові рови. Тут було встановлено кулемети. Інша, менша група повстанців, зайняла позицію в саду коло церкви і, прикриваючись кам’яним муром повинна була  захищати дорогу з Пісочної. Ще одна група мала своїм завданням  прикрити доступи з боку Дністра.

Жінкам, дітям і старшим людям пропонувалося перейти до кам’яної церкви. Одна із сільських хат була відведена для надання допомоги пораненим. Із навколишніх сіл почали надходити озброєні групи повстанців.

Значною проблемою було те, що багато повстанців не вміли володіти зброєю і не мали інших військових навиків. Зате учасники повстання мали високий моральний дух. Мали вони надію і нате, що в умовах воєнної поразки на фронті поляки не підуть в наступ.  Тим більше, що в Надітичах до захоплених поліцаїв не було вчинено насильства.

 

Пам’ятник на цвинтарі. Хрест на великому камені:

Добиратися: зі Львова в напрямку Стрия до зупинки Надітичі – 35 км від Львова, від зупинки до села 1 км, відразу при в’їзді в село справа цвинтар, біля вході на цвинтар пам’ятник.

В селі можна побачити пам’ятник на обійсті Данчевських, де народився Андрій , один з перших станичних ОУН в Миколаївському районі. Також в цьому селі перебував певний час Степан Бандера (є спогади про це в книжках).

Координати: https://www.google.com.ua/maps/place/49%C2%B028'17.0%22N+23%C2%B058'00.5%22E/@49.4713988,23.9656738,258m/data=!3m2!1e3!4b1!4m5!3m4!1s0x0:0x0!8m2!3d49.471397!4d23.966806 – Надітичі пам’ятник повстанню 1939 року