Детальна інформація

Власник: Родина Величків-Озаркевичів

 

Григорій Іванович Величко народився 21 жовтня 1863 р. Він був другою дитиною у сім’ї Івана та Марії Величків. Першою був син, названий Григорієм, народжений 9 лютого 1861 р. Але у півторарічному віці він помер. Чому другого сина охрестили тим самим іменем, нам невідомо.

Місце народження майбутнього ученого – містечко Миколаїв над Дністром, що на Львівщині, будинок №186. Це було провінційне польсько-українське поселення. Українці-русини переважали, а на його окраїні і займалися не стільки ремісництвом, а головно - землеробством. Так само і батьки Григорія були хліборобами і міщанами водночас.

БатькоІван Величко – син Михайла Величка і Марії Гурнік.

Мати - Марія була дочкою Каспера Надольського і Катерини Данилевич.

В метриці Г. Величка записано, що віросповідання новонародженого «католик» (насправді він був греко-католиком). І хрестив його священик Іван Бежинський (точніше Йоаннес Бєжинський).

Бабою-повитухою була Антоніна Зальцт.

Хресними батьками Григорія були  Антін Надольський  і Анна Андрея Гурнік.

Батьки Григорія були дуже заможними миколаївчанами, бо після закінчення ним початкової (народної) школи вони віддали хлопця у Першу Львівську  академічну гімназію.

Чи мав Г. Величко братів і сестер? Поки що – не знаємо. Очевидно, мав, бо в ті часи (середина ХІХ ст.) Мало не всі родини були багатодітними. Багато дітей помирало (а саме 40-60 ті роки ХІХ ст. Були т.зв. «стислими» - тоді лютували інфекційні хвороби – чума, віспа, холера та ін.). Але багато виживали.

Більше інформації маємо про дружину Величка, яка належала до священичої родини Озаркевичів. Її батько був послом до крайового сейму і Віденського парламенту. Рід Озаркевичів – давній у Галичині. До нього належала відома громадська діячка Наталія Кобринська. 

Кобринська Наталія Іванівна (1855-1920) народилася у родині священика Івана Озаркевича у С. Белелуя Снятинського повіту на Станіславивщині (нині Івано-Франківська область).незабаром після смерті чоловіка у 1882 році з сім’єю перебралась на нове місце праці батька у м. Болехів. Часто з батьком-послом їздила до столиці монархії Відня. Тут познайомилася з багатьма діячами української громади, зокрема Остапом Терлецьким. Тут почала займатися літературною діяльністю (оповідання «Задля кусника хліба», 1883 р.).

З часом стала організаторкою  українського феміністичного руху. Підтримувала тісні зв’язки з Іваном Франком, письменниками і вченими під російської України (Олена Пчілка, Леся Українка, Іван Нечуй-Левицький, Борис Грінченко та інші). Померла і похована в Болехові.

 

Дружина Григорія Величка мала ім’я Герміна (Єремія, у побуті – Рома), вона була на чотири роки молодшою свого чоловіка Григорія – і померла у 1924 році. Овдовівши, Г. Величко у 1925 р. Виїхав на совєтську Україну. У Львові Велички мешкали поблизу сімей Івана Франка і Михайла Грушевського на вул. Св. Софії (тепер вулиця Івана Франка,96).

Відзначимо, що Герміна Озаркевич вийшла заміж за Г. Величка – тоді уже вчителя географії та історії – у 1891 році. Родина Озаркевичів, особливо сестри Герміни – Наталія (замужем за Теофілом  Кобринським – піаніст, композитор, фольклорист) до кінця життя не могла змиритися з такого стану громадянського Герміни – її одруження з Григорієм Величком. Для неї «гімназійний вчитель» був якимсь «влізливим», що втручався («влізав») у родинні справи Озаркевичів. Правда, як пише Р. Горак, «Григорій Величко не любив за словом лазити до кишені і платив їй тою ж самою монетою,  якщо ще не з добрими процентами». Примха долі полягала в тому, що спадщина Н. Кобринської (її листи до І. Франка і навпаки, орні землі у с. Белелуя, будівлі, садиби, тощо), - все це опинилося за заповітом  самої Н. Кобринської у 1916 р. У руках Величків. Але і їм не судилося скористатися з цього багатства:  після смерті дружини Г. Величко з дочками виїхав на велику Україну,  взявши з собою лише частину епістолярної спадщини Н. Кобринської, яку дочка Орися використала  для своєї кандидатської дисертації. А далі – після арешту і репресій всіх членів родини, і ці залишки спадщини Н. Кобринської безслідно пропали.

Поза тим повязання Г. Величком своєї долі з родиною Озаркевичів, навіть незважаючи його натягнуті стосунки з сестрою дружини – Наталією, мало на нього великий вплив. Родину представляли передусім  поважні особистості науки, культури,  релігії і політики Галичини, відомі як у Австро-Угорській монархії, так і в підросісйькій Україні до них належали передовсім батько і брат дружини Г. Величка. 

 

Батько Герміни отець Іван Озаркевич (1826-1903) походив з священичої родини, що мала родові корені ще з ХУІІІ ст. Був послом до Галицького сейму у 1867-1876 рр. І до австрійського парламенту у 1873-1891 рр. Поміркований народовець, що поборював «нову еру». У 1893 р. Очолив велику (220 осіб) делегацію галицьких українців до австрійського цісаря із скаргою на галицьку адміністрацію (до речі,  безрезультатну за наслідками). Писав релігійні проповіді і вірші.

 

В Болехові в домі Івана Озаркевича часто зустрічалися Іван Франко, Євген Озаркевич (Брат Герміни), Наталія Кобринська, Григорій Величко та інші. Зрозуміло,  що мова йшла не лише про релігійні чи лікарські теми. Оскільки отець Іван був послом до галицького сейму і до  віденського парламенту, то розмови, очевидно,  точилися довкола соціальних, національних і політичних питань. Крім того, лікар Євген Озакревич був громадським діячом – типовим представником галицької інтелігенції нового типу – суспільно активною людиною волі і чину.

 

Євген Озаркевич (1861-1916) – брат Герміни Величко і Наталії Кобринської. Громадський діяч. Лікар, дійсний член НТШ. Під час навчання у Відні був діячом студентського товариства «Січ». Працював лікарем у Боснії, Стрию, Рожнятові, у Львові ті (з 1897р.). Засновник і директор «Народної лічниці» у Львові, у якій лікувався у 1916 році Іван Франко. Перший голова Україснького лікарського товариства (з 1910р.) І редактор його часопису «Здоровлє». Діяч товариства «Просвіта». Редактор «Лікарського збірника» НТШ. Наукові праці з гігієни, курортології, української медичної термінології.

 

Г. Величко з дружиною Герміною мали двох (за деякими повідомленнями – трьох) дочок: найстаршу Вірину-Ростисаву (у побуті її називали Орисею), середульшу – Калину і наймолодшу -? Серед них виділялася Орися.

Орися Величко народилася 9 жовтня 1891 р. У Болехові. Після гімназійних студій (очевидно, у Стрию, де була найближча гімназія, або у Львові – в І академічній гімназії), О. Величко ще до І світової війни(1910 р.) Вступила на філософський факультет Львівського університету (нині – імені Івана Франка), здобувши спеціальність філолога.   За даними Я. Гнатіва, з нею навчалися Андрій Франко, Станіслав Лем, Мілена Рудницька ті ін. Пізніше спеціалізувалася на викладанні німецької мови у школах Харкова і його околиць. Цьому сприяло також і навчання Орисі в Українському Вільному Університеті у Празі.

Студіюючи у цих університетах, Орися Величко стала активною громадською діячкою. Відомі два факти з її діяльності. Перший – це участь у студентському оргкомітеті (1913 р.) У відзначені сорокалітнього ювілею літературної творчості Івана Франка.   Другий – це виступ Орисі у травні 1916 р. На похороні Івана Франка на Личаківському  цвинтарі від імені студентської громади Львова. 

О.  Величко переїхала вслід за батьком до Харкова у 1928 р. Зі Львова,  бо ще у цьому році її портрет малював О. Новаківський. Тут вона вступила до аспірантури і закінчила її й відомого історика Дмитра Багалія ( Український інститут матеріальної культури у Харкові). Тема її дисертації «Наталя Кобринська на фоні своєї доби»). На жаль,  відомостей про її захист не маємо. У 1937 р. Вона викладала німецьку мову у селі Пилипівка під Харковом. Тоді і вона таки мешкала у Харкові на вул. Госпітальній провулок, 16, кв. 57. Очевидно, після арешту батька і його розстрілу, для неї місця для праці у Харкові не знайшлося. Тому змушена була шукати працю поза містом.

Орисю арештували 15 березня 1937 року. Слідство проводило управління державної (государственной)  безпеки Харківського військового округу. «Судили» за cтаттями 54-10, 54-11 (зрада батьківщини, шпигунство) Кримінального кодексу УССР за «частие в націонал-фашистской организации, борющейся против советской власти». Вирок «Особой тройки» УНКВД Харіквської області від 9.УІІІ – 1937 р. – смертна кара через розстріл. Його виконали «доблестние органи» о 23 год 47 хв 10 серпня цього ж року. Орися Величко реабілітована 9 березня 1958 р.

Професор Ярослав Дашкевич повідомляв одному  з авторів цього нарису, що Орися Величко ще десь у двадцятих-тридцятих роках листувалася з його мамою – Оленою Степанів, коли та мешкала і працювала у Львові (нібито ці листи збереглися). Зараз вони знаходяться (за заповітом Я. Дашкевича) в архіваріуса Галини Сварник.  Неодноразові наші прохання пані Галині надати ці листи для нашої збірки не увінчалися успіхом. Дуже шкода! Очевидно, з часом їх буде публіковано і ми дізнаємося багато цікавого із підсовєтської біографії Орисі Величко.

 

Середня дочка Г. Величка – Дарія Калина Величко народилася у Перемишля 14вересня 1896 р. (саме тоді Г. Величко опублікував свою знамениту мапу «Народописна карта українсько-руського народу»).  Хрестили її у церкві Успіння (запис за №37 за 1896 р.).  Калина Величко у 1916/1917 н.р.  Навчалася на філологічному відділі Львівського університету і проживала з батьками на вулиці Святої Софії, 10 (тепер вул. Івана Франка, 96). Ще з початку десятих років ХХ ст. Г. Величко мешкав з сім’єю у цьому будинку.

Чиншовий будинок, помешкання у якому винаймав Г. Величко з родиною, збудований у 1893 р. За проектом архітектора Я. Балабана, що працював у формах неоренесенсу і необароко. Поруч під номером 98 зведений будинок у неготичному стилі з фасадами викладеними жовтою і червоною цеглою і з оригінальними аттиковими фіалами.

Це було недалеко від вілли самого Івана Франка. 

Ось опис, зроблений Миколою Закинським (1956р.), про відвідини Івана Франка у 1915-1916 рр.

«…Молода діячка, сестріниця Н. Кобринської, панна Калина Величко, відвідувала Франка і старалася  налагодити його домашні справи. Раз пішов я з нею і ще з одним студентом до Франка.    Він жив біля Стрийського парку, в гарному домі , що його збудував за гроші, зложені громадянством з нагоди 25-ліття його письменницької і громадської праці.

У поетовій робітні було чисто. Впадала у вічі велика картина Труша, де змальований Франко за своїм письменницьким столом. На столі книжки й рукописи. Панна Калина принесла з собою квітів і прикрасила ними стіл.

Над високим чолом поета-мислителя рідке сиве волосся, важкі повіки над перевтомленими очима, обличчя бліде й запале.  Одначе радо приймав участь у розмові на всякі теми. Був зовсім природний, негордовитий, опанований і дуже поважний. Не виглядав пригнобленим. Руками не володів, як і раніше. Казав, що навчився писати беручи перо між здоровіші пальці  лівої руки, і звик уже д оцього способу писання. Диктувати немає кому, але й не треба.   Ми запропонували приходити до нього й писати під його диктант, одначе він відмовився.

Я дивився на нього з захопленням і здивуванням, як це він зміг написати стільки добірних, високовартісних творів.

Панна Калина розпитувала, чи та жінка, що приходить робити в його кімнаті порядок, буває щодня і чи він задоволений з її послуг.  Він притакнув. Питали ще про всякі справи буденного життя, щоб їх налагодити. Я помітив, що Франко нерадо приймав поміч, якщо міг без неї обійтися. Він здебільше відмовлявся, щоб не задавати прихильним йому людям труду.

Ми скоро відійшли. Дорогою сказав, що ми повинні були довше затриматися, щоб поговорити не лише про буденні справи, але й про літературу і про те,  що він тепер пише. Студент, що був із нами, помітив у поета ознаки  нетерпеливості, тому й піднявся перший з місця.

Відвідували ми Франка ще спільно раз чи двічі, одначе з тих відвідин нічого не лишилося в моїй пам’яті…»

 

У 1932 році Калина Величко вже була замужем (мала 36 років) і перебувала на дачі Самойловичів у Москві. Мала чоловіка Петра Гельмера (відомий як Петро Дідушок – старшина Української Галицької армії), який у 1935 р. Був засуджений трійкою ОГПУ до 5 років таборів). Подальша доля Дарії-Калини невідома.   Очевидно, вона була останньою з роду  Величків-Озаркевичів. На цьому цей рід припинив своє існування.

Як виявилося, чоловік Калини Петро Дідушок разом з нею вже на початку 30-х років перебрався до Москви й служив в Аерофоті.  Тоді він і змінив прізвище на нейтральне – Гельмер, очевидно, щоб заплутати сліди і зникнути з очей ГПУ. Але, як свідчить професор Іван Головацький,  що мав за дружину Ярославу Дідушок – племінницю Петра Дідушка, останнього «видав» старшина УСС і УГА Гриць Коссак на допитах у 1933 р. (див. І.  Головацький - Василь Дідушок: полковник, отаман… - Львів, 1998. – С.  109).

Є дані що у Г. Величка була ще третя дочка (імені поки що не знаємо). Я. Пришляк стверджує, що вона була замужем за польським поетом Степаном Гралевським.

Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike