ПРИРОДА-КАМІНЬ-МЕТАЛ у творчості ОЛЕКСАНДРА МІРОШНІКОВА

Власник: Олександр Мірошніков

Автор: Ростислав Шмагало, доктор мистецтвознавства, декан факультету історії і теорії мистецтва, Львівської національної академії мистецтв

Олександр Мірошніков репрезентує надзвичайно (плідну і винятково неповторну творчу лінію в роботі з каменем та металі на Львівщині. Методом експериментів, проб та помилок він опанував усі ювелірні технології обробки каменю. Майстер динамічної жанрової мініатюри, завжди наповненої емоційним зарядом і змістом, що притаманні народній творчості. Мірошнікова вирізняє тривалий і старанний підхід до виражальних можливостей матеріалу, відбір якого має на меті максимально точно передати натуру, сприйняту непомильно щирим поглядом натураліста, рибалки і мисливця у композиціях «Осічка» (1997-98), «На живця» (1998). Він знає і любить «Царство флори» (назва однієї з робіт О. Мірошнікова). В цьому творі використано понад дві тисячі мозаїчних елементів. Іншим дітшцем О. Мірошнікова, вже у самому процесі творення якого закладена позачасовість, є металево-кам’яна «сосна-бансаї» з напаяними десятьма тисячами хвоїнок в результаті п’ятдесяти тисяч мануально-технічних операцій впродовж восьми місяців неперервної праці. Ці та інші твори є своєрідним відповідником Вангогівських інтерпретацій мистецтва японців, які тратять час на споглядання травинки. Незважаючи на плин століть, митці такого світогляду віддають перевагу філософським баченням великого в малому перед глобальністю вимірів відстані від Землі до Місяця. «Внутрішній контролер» не дозволяє випускати у світ незавершені твори. На шляху до досконалості, яку демонструє природна краса каменю, О. Мірошніков щоразу опановує нові технологічні знахідки, а відтак відкриває нові внутрішні творчі можливості. Він здатен створити камею з автопортретом в гірському кришталі, здивувати мікромініатюрою чи виготовити «на коліні» медаль, але митця передусім цікавить прочитування «душі» каменю, вивільнення з нього образу іноді лише через зріз, шляхом мінімального втручання. Загострене відчуття краси «його величності Каменю» проявилося з часу перебування в сибірському місті Братську. Військова служба в Забайкаллі, праця на бурових вишках, шліфування граней «оголеного» життя при мінус 50 градусах за Цельсієм (1981-1989 рр.) дозволили самотужки опанувати каменерізне мистецтво. Брак родовищ напівкоштовного каміння на Львівщині не завадив майстрові стати одним із членів місцевого «клубу любителів каменю» (О. Швець, О. Павлюк, А. Мартишин та інші). Не виключаючи опосередкованого впливу історичних авторитетів ювелірної галузі - Р. Лаліка, К. Фрідріха, «забороненого» в 1960-70-х рр. в СРСР майстра-емігранта В. Коноваленка, зазначимо, що вирішальною у становленні самобутнього мистецтва О. Мірошнікова стала «миколаївська ізоляція». Самопосвята творчості в природному розташуванні рідного Миколаєва відіграла вирішальну роль, адже поруч легендарна столиця білих хорватів Стільсько, історичний осередок обробки каменю Демня, мальовнича природа з невід’ємними у портреті митця рибалкою та полюванням. Вплив середовища простежується у намаганні виявити максимум декоративної виразності з кожного шматочка рідкісного тут напівкоштовного каменю, максимально уподібнити матеріал із об’єктом зображення. Адже, за словами автора, «в мініскульптурі воду ніхто до мене не відтворював». В об’ємних композиціях бачимо ці нові риси образотворення в камені: гірську річку з вінками на воді, пшеничне поле з волошками, маками, ромашками, образи русалок, дітей, улюбленого собаки. Усі вони говорять щирою мовою кольору, фактури і форми природного матеріалу, добір якого для того чи іншого твору може тривати роками. На поєднанні скульптурної пластики та ювелірних технологій автор формує стиль станкових композицій, джерелом натхнення для більшості з яких є природні мотиви: «Жук-вусач» (1997), «Сорока-злодійка» (1996), квіткові композиції «Весна» (1999), «Суниці» (1999), «Конвалії» (1998); за мотивами мистецтва Бансаї «Жага до життя» (2003). Низці творів притаманне сюжетне прочитування довкола якогось композиційного центру, наприклад, каменерізного мисливського натюрморту із масою вражаючих деталізацією предметів-мініатюр. Скульптуроживопис в кам’яній мініатюрі О. Мірошніков поєднує з гарячою та холодною емаллю, експериментами з металами, до яких в останні роки додалися космічні метеорити, ніобій, титан. Вони додають натхнення, виводять на нові естетичні орбіти, на яких традиційно немає жодного насильства над естетикою матеріалу. Одухотворюючи камінь та метал дієвими образами, Олександр Мірошніков надає їм друге життя, домагаючись передачі внутрішнього стану і стану природи водночас. У 2011 р. О. Мірошніков був удостоєний почесних нагород Міжнародного фонду К. Фаберже: Почесного ордену- знаку М. Перхіна, Ордену Денисова-Уральського та ордену Франца Бірбаума. Ми переконані, що це лише початок гідного вшанування саморідного таланту, що перетинає піввіковий рубіж дороги життя.

«Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike»