Погляд на творчість Олександра Мірошнікова. Галицький ювелір крізь призму Фаберже

Власник: Олександр Мірошніков

Автор: Валентин Скурлов, експерт аукціонного дому “Крісті ", експерт міністерства культури Росії, доктор мистецтвознавства, повніш кавалер Ордена Карла Фаберже, герольдмейстер міжнародного меморіального фонду Карла Фаберже, історик ювелірного мистецтва

Вперше я почув про художника-ювеліра Олександра Васильовича Мірошникова в 2004 році, коли натрапив в інтернеті на словосполучення «Галицький Фаберже». Тоді ж побачив його роботи, на виставці в Києво-Печерській лаврі. Небагато художників заслужили право виставляти свої роботи в Лаврі, яка пам’ятає період освоєння майстрами Київської Русі мистецтва візантійських емалей. Тут зберігаються роботи великих Фаберже і Маршака. 40 років тому знайдене і віддане в експозицію Лаври геніальне ювелірне творіння наших предків - Пектораль. Роботи Олександра вразили власним почерком майстра, вибором теми, використанням значної палітри каменів, колосальною трудомісткістю і схильністю до мініатюризації. Це був власний, притаманний тільки майстру художній спосіб освоєння дійсності, реального навколишнього світу. Художник зобразив зрозумілий світ рідного Галицького краю, що особливо яскраво проявило ся у художньому відтворенні простихі зрозумілих подій рідної сім’ї, сцен полювання та колориту рідної природи. З тих пір Олександр не змінив обраної теми, висловлюючи її в стилістиці поетичного художнього реалізму. Однак художник не такий простий, як власне не може бути простим будь художник. Пізнаючи мікросвіт, в зображенні якого Олександр досягнув рівня метра української мініатюристки Сядристого, галицький ювелір мислить категоріями прямо протилежного масштабу, - а саме ідеями космізму, втілює відлуння вселенських ідей великого Вернадського, Чижевського та Ціолковського, прагне осягнути Божий світ. Космізм і земний реалізм - така рідкісна парадигма. Дивовижне, але плідне поєднання для творчості. Останніми роками майстер активно працює з платиною і титаном, - металами, яких остерігаються навіть досвідчені ювеліри. Олександр не боїться нових технологій, труднощі тільки надихають його. І знову згадую Фаберже, гаслом якого було «Труднощі існують для того, щоб їх долати. Успіх досягається ретельністю і працьовитістю». Ніби про Мірошникова, з його скрупульозністю та схильністю до образності в ювелірній мікромініатюрі. Художник відкритий до світу, його вирізняють готовність допомогти, прекрасні душевні якості, це притягує до нього людей. В нього є особлива харизма і чарівність. Колекціонери - люди тямущі. Не випадково “речей” Мірошникова не вистачає. За творами - черга, як прийнято в успішних ательє, - лист очікування. Майстра переповнюють творчі плани. За плечима 25 років творчої діяльності. Світовий рівень - вироби «Місіонер», “Гурман” представлені у першому православному храмі в Арабських Еміратах. Пригадую, що останнім виробом, яке Карл Фаберже хотів зробити в 1917 році, була механічна «співаюча Пташка». Карл Фаберженевстигїїзробити.алейогопрапорпідхопивйого галицький учень та продовжувач Олександр Васильович Мірошников. Художник живе в Галичині, де загинув на фронтах Першої Світової війни в 1914 році великий каменеріз фірми Фаберже Петро Дербишев, але там же в 1962 році народився Мірошников. Займаючись однією з найбільших світових приватних колекцій Фаберже, я ніколи не забував, що її власник Віктор Вексельберг народився в галицькому місті Дрогобичі. Це теж пов’язує Західну Україну з Фаберже. Молоді гори Карпати обумовлюють пасіонарність місцевих жителів. Одна з ознак пасіонарності - прагнення до художньої творчості. Львів - чарівне місто, ще не зрозуміле і до кінця не пізнане. У ньому багато таємниць, як таємницею є кожен пасхальний сюрприз Фаберже. «Що буде цього разу?» - запитував цар у ювеліра. - Ваша Величність буде задоволений», - відповідав Карл Фаберже. Кожного разу, відвідуючи Львів, я запитую себе: «Що буде цього разу?». В останні відвідини це були найцікавіші антикварні крамниці столиці Галичини і ювелірна колекція Музею міста. Про львівських майстрів не тільки чув, а й бачив. У Петербурзі це видатні каменерізи і ювеліри: Сергій Шиманський та Олександр Корнілов (1965-2009), випускники львівського Художнього училища імені Івана Труша. Знайомий я з творчістю проф. Станіслава Вольського і проф. Ростислава Шмагала, який взявся написати історію українського ювелірного мистецтва. Бував я на Львівському ювелірному заводі, який гримів славою за радянських часів. Там ми влаштовували семінари для 50 художників 25 заводів системи «Головювелірпрому». Чому Львів? Тут величезна кількість музеїв, багато творів декоративно-прикладного мистецтва, багато європейських ідей, яких нам в радянський час не вистачало. Інтернаціональна культура з глибокими корінням. Багато хто так і казав, що «побували в Європі». Особисто мене душевно хвилювала архітектура і скульптура Личаківського меморіального кладовища, аналогу якій я не бачив на просторі величезного СРСР Ось де треба було вчитися поваги до предків. Однак буваючи у великому місті Львові, багато хто не підозрював, що в ЗО км від мільйонного міста знаходиться старовинне місто Миколаїв-на-Дністрі, чарівний та зворушливий у своїй історичній і природній красі. Тепер це маленьке місто відоме не лише археологічними розкопками і «Брусиловським проривом 1916», але тим, що тут живе і творить великий художник і майстер Олександр Мірошников, який прославляє українське національне ювелірне мистецтво. Як історик фірми Фаберже, я розглядаю творчість галицького ювеліра Олександра Васильовича Мірошникова крізь призму життя і творчості великого ювеліра Карла Фаберже. Біографи Карла Фаберже, зазначали, що у великого ювеліра була схильність до кулінарії: подорожуючи Європою, він навчився робити салати і нікому не довіряв їх приготування, «справедливо міркуючи, що виготовлення страви з багатьох компонентів є мистецтвом». Дивно, але в біографії Олександра також схожі захоплення, тільки на професійній основі. Олександр Мірошников за першою професією - кулінар вищої категорії, лауреат конкурсів майстерності. Тому художник з такою любов’ю і безумовним знанням зображує об’єкти кулінарії з найвищою художністю і любов’ю у своїх каменерізних композиціях. Багатогранне життя Карла Фаберже включало в себе і такі аспекти як нагородження різними нагородами, заслужений підсумок неабиякої творчості. Першою нагородою Фаберже була золота медаль «За корисне», нагорода виставки в Москві, 1882 р. Потім були ордени Св. Станіслава 3-го (1889) і 2-го ступенів (1896), Св. Анни 3-го ступеня (1892), орден Почесного легіону 5-го ступеня (1900) і болгарський орден за цивільні заслуги (1902). При врученні ордену болгарський великий князь Фердинанд висловив думку, що Карл Фаберже за своїм розумом цілком міг бути міністром в болгарському уряді. «Тільки не це! - відповів ювелір. - Втім, якщо міністром ювелірного мистецтва, я згоден». Цей пасаж дозволяє зрозуміти, чому Олександр Мірошников нагороджений почесними нагородами Меморіального фонду Фаберже. Він перший у незалежній Україні кавалер всіх п’яти нагород Меморіального Фонду: орденів Карла Фаберже, Олексія Денисова-Уральського, Михайла Перхина, Франца Бірбаума, «Ювілейного пам’ятного знаку Меморіального фонду Фаберже» та пов’язане із ним звання «Почесний ювелір». Останньою нагородою ювелір відзначений у зв’язку з 50-літгям від дня народження, що виповнюється у 2012 році. 2012 рік знаменний і для Фонду Фаберже: виповнюється 170 років від дня заснування фірми, 150 літ з дня народження головного художника фірми Агафона Густавовича Фаберже (1862-1895), 140 років від дня народження головного майстра та головного художника фірми Франца Бірбаума (1872-1947 ), відзначатиметься 100-річчя проведення Конкурсу імені Придворного ювеліра К. Фаберже (1912). Карла Фаберже свого часу називали «Челліні Півночі». Це була найвища оцінка. Під час Всесвітньої виставки в Парижі Гільдія Паризьких ювелірів присвоїла Карлу Густавовичу почесне звання метра. Художник творить для народу. Для нього важливе визнання професіоналів (за «гамбурзьким рахунком») і публіки. Лукавлять ті, хто стверджує, що йому байдужа думка глядачів. Він прирікає себе на душевні сумніви, які не сприяють реалізації творчої енергії. При цьому, згоден, художник творить за законами, які сам для себе встановлює. Планка, критерії творчості Олександра Мірошникова - найвищого рівня. Він поставив собі за мету досягти рівня видатних майстрів фірми Фаберже і розвивати далі їхні традиції. Самостійно вивчив творчість Фаберже і його великих сучасників, роздобував і студіював книги з ювелірного мистецтва, проводив багато часу в чудових музеях Львова та інших міст, куди заносила його доля, консультувався з фахівцями різних країн в застосуванні новітніх ювелірних технологій та художніх напрямів світового, європейського та українського ювелірного мистецтва. Відмінність Мірошникова від вузьких фахівців фірми Фаберже - в багатогранності освоєних ним спеціальностей. Мірошников не лише видатний ювелір - він також художник та каменеріз, гравер і емальєр. В цьому важко знайти Олександру аналог схожої особистості з оточення Фаберже. Перхін і Вігстрем - ювеліри, золотих і срібних справ майстри, Кремлев і Дербишев - каменерізи і скульптори, Денисов-Уральський - живописець і каменеріз, Франц Бірбаум - художник-гемолог. Мірошникова об’єднує з цими легендарними персонажами те, що він також багато чого освоїв самоосвітою. З уральськими каменерізами Мірошникова об’єднує любов до уральських і сибірських каменів, з Бірбаумом та Денісовим-Уральським - художнє начало, з усіма майстрами Фаберже - володіння найскладнішими та найпередовішими технологіями. Одна з найсильніших традицій Фаберже - безперервне оновлення, що тепер називають інноваціями. Свою систему роботи ювелір будує за принципами Фаберже. «Що буде цього разу?» - запитую я у ювеліра. «Ваша Величність буде задоволена»... О лександр Васильович Мірошников вступає в найкращу пору своєї творчості. Йому 50 років, він визнаний метр. Однак це не ті рубежі, до яких він прагнув, художник дивовижно скромний. Він сповнений сил. Замість досвідченості настає мудрість. Майстер не перестає вчитися, ставить перед собою найскладніші завдання. Попереду - великі художні роботи на славу мистецтва України, любов і визнання.

«Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike»