Детальна інформація

Власник: Миколаївський футбол. Початок

Начальники цементного заводу і району, які опікувалися районною чудо-командою, не мали проблем в ідеологічному плані тільки з Дозею і Ринкою, бо ті були гречними і не противилися злу насиллям, тобто коли їм казали вступати до комсомолу, вступали, бо й так знали, що це безглузда формальність.

Само собою сталося так, що провідником цього покоління хлопців із середини Підлісся після Михайла Юрика став Льольо. Він разом із своїм не набагато старшим братом Дзіньом очолював походи по місцях бойової слави, надихаючи в тих мандрівках хлопців завзяттям і відвагою, вчив вірити у себе, свої сили і правду, як вірили у  свою правоту хлопці, котрі колись сиділи по схронах. Фізичні вправи на турніку та  технічну роботу з футбольним м’ячем Льольо проводив із хлопцями впереміш із походами. І хто би міг подумати, що із підсліпуватого Бодя, маленького Кори Василишина, Горбатого Йвасьового Міська, мовчазного Чіпи, богомільного Дозі, високого на зріст, дещо лінькуватого й незграбного інтелектуала (бо забагато читав) Ринки  вийде футбольна чудо-команда?

Бодьо погнао бачив на ліве око, тому Льольо поставив його на лівий край нападником, щоб не гасав на ліво, бо там він і так нікого й нічого б не помітив. Бодьо пробігав сто метрів менше ніж за одинадцять секунд. На шаленій швидкості з лівого краю його разом з  м’ячем несло вправо – туди,  де праве око бачило, а бачило воно брамку, тобто ворота, - і гарматним ударом він разив їх, якщо око було правильно сконцентроване і коли вдалося поцілити ногою по мячу. Бодьо не мав прізвиська, і хтось намагався назвати його «Прикрий скрут», бо дуже вже круто скручував із лівого флангу в бік воріт. Але прізвисько не прижилося, бо на Підліссі «Прикрим Скрутом» уже називали набагато старшого від Боді Михайла, брата Чорного Гурніка. Цей псевдонім Михайло отримав у бандерівців, бо дуже спритно петляв між деревами і чагарниками Німечі, втікаючи від енкаведистів.

Кора був маленький, вертлявий, кругленький, як бульба, володів футбольним м’ячем не згірше Марадони, на якого був чимось схожий, і наіть сто кілограмові вагою і двометрові зростом велетні-захисники противника не могли збити його з ніг. Якщо й збивали, то Кора не випрошував у судді штрафного удару, а встигав піднятися і, допавши м’яча першим, гнав із ним далі. Кутулятися по землі, тобто показувати, що ти фізично слабший від противника,якої б ваги і зросту він не був, уважав не гідним справжнього мужчини.

Михайло Горбатого Йвася був сутулим, вайлуватим і навдивовижку незграбним хлопчиськом, але мав неоціненну рису – був розважливим і ніколи не втрачав голови. Він холоднокровно оцінював ситуацію на футбольному полі, встигав прорахувати всі можливі комбінації противника й опинявся завжди у тому місці, куди противник спрямовував м’яч. У виборі позиції йому не було рінвих, тож Льольо поставив Міська у центрі захисту, відповідно обтесавши на турніку коло паплі та іншими впарвами його фізичні дані.

Чіпа і Дозя були на полі правдивими інтелігентами, бачили, бачили що діється на ньому спереді, ззаду і по боках, і могли не тільки віддати вивірений пас, але й – може, не дуже сильно, але влучно – пробити м’ячем у той кутик воріт, де воротар його не сподівався…

- Ми хотіли показати вам європейську культуру спорту, - ображено сказав після програного «Цементнику» півфінального матчу капітан «Невежиса» з литовського міста Кедайняй (фактично дубль вільнюського «Жальгіріса»), найнижчий у своїй команді гравець, який зростом дорівнював найвищому гарвцеві підлісків Славкові Ринці. Литовці любили й поважали галичан, уважали їх європейцями, до котрих,  безперечно, належали й копачі, а тут на тобі! Так ганебно програти.

- Вибач, друже, - з ноткою провини у голосі відповів Льольо, поплескавши капітана противника по плечу, - ми дуже вже хотіли виграти.

Капітан «Невежиса» дуже здивувався, почувши, що більшість футболістів «Цементника» не були комсомольцями і що в команді нема ні одного комуніста. Політика молоді литви 60-х років щодо опору окупаційній совєтській владі була – на думку капітана гостей – більш прагматичною, ніж молодих копачів.

У нас у Литві теж були misko broliali, по-вашому  - лісові брати, але вони незалежності не вибороли. Ми через партійні органи хочемо обійняти владу в республіці, - звірявся він Льолеві, - і вже на офіційному рівні ставити чоло тотальній русифікації і виборювати суверенітет Литви.

Льольо знизав плечима і скупо відповів литовцеві:

- Ми не мали лісових братів, у нас були «наші хлопці», а ми, як і наші хлопці, ніколи не йдемо проти нашого сумління.

 

«Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike»