Детальна інформація

Власник: Миколаїв. Історична довідка

 

Миколаївський район розташований у південно - східній частині Львівської області.

Адміністративний центр району – місто Миколаїв розташований на лівому березі річки Дністер за 38 км на південь від Львова. Через місто проходить міжнародна автострада Львів -Ужгород - Будапешт.

 

Залізнична станція Миколаїв-Дністровський знахо­диться за 2 км від південно - західної частини міста.

 

Мальовнича долина Дністра ділить Миколаївщину на 2 частими - лівобережне горбисте Опілля та рівнинне Передкарпаття. Букові та смерекові ліси, озера, невисокі горби, дріб­ні річки, цілющі джерела створюють неповторний ландшафт і надихають на творчість та лірику.

 

Історично Миколаївщина ділиться на 3 зони (землі колишнього Дроговизького староства з Миколаєвом, «Роздільську Швейцарію» і землю колишнього Комарненського ключа з Великою Горожанною), кожна з яких мала свої особливості і де кожен населений пункт має свою багату історію.

 

Історія міста Миколаєва та Миколаївського району тісно переплітається з історією Галицько-Волинського князівства, згодом Польщі та Австрії.

 

Найдавніші поселення людини представлені мисливським літнім табором Дроговиж та зимовим поселенням в скельній порожнині Прийма. Печерний комплекс на Приймі поблизу Мико­лаєва є одним з найдавні­ших поселень людини на території України. Початки його функціонування сягають 30-20 тис років до нашої ери. Цей комплекс продовжував функціонувати протягом ка­м'яного віку аж до ранньої бронзи. На території району відомо 15 поселень епохи неоліту.

 

В VI ст. територія району увійшла до складу Великої Хорватії. У IX - X ст. столиця теребовлян, а може і всієї Великої Хорватії знаходилася у Стільську. Поруч, в Ілові, було розташоване головне святилище (требище). Не­далеко, в Рудниках, діяв потужний мета­лургійний центр. Поблизу Ілова на горі Печера були досліджені залишки язичницького святилища епохи раннього заліза, а по деяких даних і наступних епох.

 

Близько 992 року Стільсько було здобуте військом київського князя Володимира Святославовича і хорватські землі увійшли до складу Київської Русі.

 

Після першого поділу Польщі Миколаївщина разом з усією Галичиною відходить під владу австрійської імперії, як частина провінції Галіції та Лодомерії. В результаті першої світової війни розпадається Австро-Угорська імперія і розпочинається калейдоскоп історичних постатей та чужоземного панування: Польща, перші Совєти, Німеччина та другий прихід Радянської влади. І тільки в 1991 році така омріяна і довгождана незалежна Україна.

Славиться Миколаївщина своїми синами та дочками: Юлія Шнайдер, відома як українська поетеса Уляна Кравченко, поет Микола Устиянович. З Розвадова походить рід Шухевичів, там народився його зачинатель шляхтич Іван Шухевич, що прожив понад 100 років.

 

Миколаїв над Дністром

Місто Миколаїв засноване 20 лютого 1570 року і назване в честь сандомирського хорунжого, секретаря короля Сигізмунда ІІ Августа і старости дроговизького Миколи Тарла. Герб міста - на синьому полі вирваний з листям дуб з голубом на кроні, а зліва від нього сокира, вістрям звернена вправо.

 

У той час головним заняттям міщан були рільництво, ремесла і торгівля. Наприкінці XVI ст. у місті вже були цехи гончарів, шевців, пекарів, різників. Згідно з королівським привілеєм у Миколаєві двічі на рік проводились ярмарки, а раз на тиждень у вівторок - базари.

 

Міщани часом виступали проти дідичів та міської верхівки. У 1599 році такі заворушення відбувались у Миколаєві. За переказами, міщани, щоб не викликати підозри, зібралися на раду за містом, на узліссі (згодом там виникло поселення під назвою Радів). З того часу на околиці Миколаєва стоїть могила з пам'ятним хрестом, в якій похований шляхтич Адам Ржецький.

 

У 1773 році Дроговизьке староство, в яку входили Миколаїв і 9 навколишніх сіл, було внесене в розпис державних маєтків і оцінене в 153180 золотих римських. У 1820 році це староство купив граф Станіслав Скарбек за 178630 золотих ринських. Він став фактичним господарем Миколаєва. У 1843 році граф Станіслав Скарбек заснував тут великий заклад-притулок для сиріт та старих, а також заснував крайову ремісничу школу. З того часу існує село Заклад біля Миколаєва. Півстоліття тому це була одна із перлин Галичини. Навколо замку, збудованому в англійському неоренесансному стилі першої половини XIX ст., були розміщені ряди котеджів, оранжерея, сад, озеро з альтанками, а трохи далі - ландшафтний парк із впорядкованим цвинтарем та каплицею у неготичному стилі. Така ж католицька церква у неготичному стилі, збудована з тесаного каменю демнянськими каменотесами на поч. XX ст., збереглася в селі Демня. Всі ці будови, як і перша львівська опера (нині драматичний театр імені Марії Заньковецької), пов'язані з родиною графів Скарбеків.

 

До початку війни у 1914 році австрійці проводять будівництво укріплень по лінії Роз­діл - Верин - Миколаїв - Дроговиж. Будів­ництво фортеці в око­лицях Миколаєва, яка мала прикривати доро­ги на Карпати, було припинено після того, як про це стало відомо російській розвідці.

 

Після розвалу Австро - Угорської імперії на початку листопада 1918 року в Галичині проголошено Західно -Українську Народну Республіку. Для захисту українських земель створюється Українська Галицька Армія (УГА). Миколаїв захищала львівська бригада УГА, якою командував А. БізанцДорнфельда - Тернопілля). 18 вересня 1919 року Миколаїв та Розділ були зайняті польськими військами.

 

З кінця червня 1941 року по кінець липня 1944 року Миколаївщина знаходилася під фашистською окупацією. У серпні 1944 року відновлено Миколаївський район у складі Дрогобицької області. З грудня 1962 року Миколаїв увійшов до складу Жидачівського району. З 6 грудня 1966 року утворено Миколаївський район у складі Львівської області з центром у Миколаєві.

 

До 2000-ліття Різдва Христового на високому па­горбі над Миколаєвом ша­нованим миколаївчанином Омеляном Іванівим спроек­товано і побудовано капличку у формі писанки.

Видатні особистості Миколаївщини в минулому: Микола Устинович, Уляна Кравченко (Шнайдер), Гри­горій Величко, Михайло Мочульський, Денис Коренець, Олександр Козловський, Кароль Млодніцкий, Корнило Устинович, Осип Курилас, Петро Холодний та багато інших

 

Стільсько

Якщо перед Миколаєвом повернути ліворуч, то за кілька кілометрів побачимо село Стільсько. Тут у лісах ще видно залишки валів стародавнього мегаполісу, що був на території нинішніх сіл Стільсько та Ілів. Про давній родовід цього поселення свідчать знайдені тут скарби римських монет. З VI ст. ця територія входила до складу Великої Хорватії.

 

У VIII-IX ст. столиця Великої Хорватії, ймовірно, була саме у Стільському городищі, а головне святилище цієї держави біля нинішнього села Ілів. На польсько-руському пограниччі у басейнах Сяну, Західного Бугу та Верхнього Дністра, до кінця X ст. існувало окреме державне об'єднання білих хорватів, які прийняли християнство через Велику Моравію від Кирила і Мефодія. У 981 році київський князь Володимир захопив землі білих хорватів і приєднав їх до своєї держави. Ці Червенські городи відтоді на довгі сторіччя стали предметом суперництва між поляками та українцями і через них пройшла етнічна межа між обома народами.

 

У ході воєн з київським князем Володимиром Святославовичем хорватська столиця в Стільську була зруйнована і поселення більше вже не піднялось навіть до рівня містечка. Про місто нагадують залишки валів і брукованої дороги, печери та скелі з давніми письменами.

 

Розділ

Розділ, започатковує своє літочислення з 1569 року, коли шляхтич Мацєй Чернєєвскі без дозволу короля заснував тут місто. Окрасою містечка був палац Жевуських-Лянцкоронських, що споруджений у XVIII столітті і неодноразово змінював своїх власників. Один з господарів палацу, граф Карл Антон Лянцкоронський був аматором старожитностей і неодноразово подорожував країнами Середземномор'я з науковими експедиціями. Після однієї такої подорожі у 1884 р. у Старому Роздолі з'являються справжні витвори античного мистецтва, які за совєтських часів вважались копіями-підробками. Експерти датують знахідки II ст. Зараз римські скульптури поповнили колекцію античних цінностей Львівської галереї мистецтв. Серед знахідок бронзова скульптура «Путто з дельфіном». Цей витвір належить одному з найвідоміших італійських скульпторів Андреа дель Верроккйо (1435-1488 pp.), у майстерні якого у Флоренції разом із багатьма відомими художниками навчався Леонардо да Вінчі. Фігурку, знайдену в Роздолі, відлито з форми оригіналу. На думку фахівців, це єдина копія, виконана безпосередньо з форми італійського майстра. На міському гербі Роздолу був зображений родовий знак Жевуських «Кшивда» - на блакитному тлі срібна підкова, всередині якої золотий хрест, інший золотий хрест, без одного рамена, вінчає підкову. У 1892 році в містечку була збудована мурована церква Успіня Пресвятої Богородиці. Колись була велика дерев'яна синагога з XVIII ст.

 

Берездівці

Зі сходу до міста прилягає село Берездівці (Броздовичі). Колись це було містечко, яке мало привілей на проведення ярмарків та щотижневих базарів щосереди. У 1906 році в містечку за проектом Василя Нагірного була збудована велична п'ятибанна церква Різдва Христового. У Берездівцях зберігся бароковий костел Воздвижения Чесного Хреста XVIII ст., фундатором якого у 1410 році був дідич містечка Бенедикт Бенко.

 

У 1769 році дідичка Францішка Жевуська, на місці старого храму побудувала мурований костел Воздвижения Чесного Хреста. 16 травня 1746 р. у костелі на іконі Розп'ятого Хреста з'явилася кров. Цей факт офіційно завірено підписом та печаткою архієпископа Львівського Миколая Вижицького від 1 квітня 1747 року. Ікону Господа Ісуса Берездівецького було оточено великим культом. Під час II Світової війни образ було перевезено до Польщі.

 

Велика Горожанна

Вісім кілометрів далі на південь лежить село Велика Горожанна. Вперше поселення згадується у 1433 році під назвою Рожана. У 1453 році вже зафіксовані два поселення - Велика та Мала Горожанна. Король Казимир IV Яґеллончик надав 1448 року Великій Горожанні магдебурзьке право. Однак місто зберігало свій переважно рільничий характер. Велика Горожанна входила до складу королівських маєтків. Місто та околиці надавались в оренду дідичам Прухницьким, Яцимирським, Бронєвським, Дідушицьким, Тарлам, Средзінським... Проте завдяки міським правам городян не могли зганяти на панщину так, як селян з околиць. Містечко часто здобували й руйнували ординці. Найбільший татарський погром відбувся восени 1648 року під час облоги Львова військом Богдана Хмельницького.

 

«Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike»