Детальна інформація

Власник: Капличка Писанка

КАПЛИЦЯ «ПИСАНКА» : ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ ?
Цю сакральну архітектурну споруду на горі «Галя» добре знає чи не кожен миколаївчанин. Відома вона й далеко поза межами нашого районного центру. Бо, напевне жодна екскурсія гостей Миколаєва, які приїжджають до нас на різноманітні заходи чи просто на гостину з усієї України, а також з ближнього і далекого зарубіжжя, не обходиться без відвідин цієї чудової місцини. Інакше кажучи, капличка «Писанка», поряд з музеєм Миколи Устияновича та Уляни Кравченко, іншими історичними пам’ятками, стала своєрідною візитною карточкою нашого міста.
А от з історією спорудження каплиці ознайомлений далеко не кожен. Мабуть тому навіть у солідних друкованих виданнях при згадці про «Писанку» трапляються всілякі неточності, а то й відверто грубі помилки. Як от, приміром, стосовно авторства каплички. (Очевидно, по «інерції» деякі дослідники приписують це авторство відомому скульптору Андрієві Величку).
Саме про такі нюанси, а також інші деталі будівництва, й наша розмова з безпосереднім ініціатором та організатором спорудження каплички Омеляном ІВАНІВИМ (*Іванів Омелян Іванович – народився 13 вересня 1935 року у с. Верин Миколаївського району Львівської області, мешканець м. Миколаєва, громадський діяч) .
- Тут відразу внесу ясність: автором «Писанки» є львівський архітектор Костянтин Малярчук (* Малярчук Костянтин Іванович – архітектор, член Національної Спілки архітекторів України, лауреат премії ім. Івана Левинського, мешканець м. Львова). До речі, відомий не тільки на Львівщині, але й далеко за її межами. А повна назва споруди звучить так : каплиця «Писанка» Різдва Христового.
- І як виникла ідея її будівництва ?
- Було це тоді, коли світ саме готувався до зустрічі двохтисячоліття Різдва Христового. Не спав і Миколаїв. А оскільки я живу біля самої гори, на якій власне й споруджена каплиця, то мене завжди зваблювала не тільки довколишня краса краєвидів, але й ота святкова піднесеність під час гуляння гаївок на Великодні свята. Урочистості додавав й встановлений отцем Андрієм Шагалою (*о. Андрій Володимир Шагала (1925-2000) - чернець чину святого Василія Великого (Василіяни) Української греко-католицької церкви, місіонер у діаспорі, з 1993 року і до кінця свого життя духівник і місіонер Крехівського монастира ) місійний хрест. Все це на загал й дало поштовх до зміни призначення цієї гори: замість поганського вогнища, яке осипало сажею долину, побудувати каплицю для проведення не тільки Великодніх гаївок, але для возвеличення Новонародженого Спасителя.
- І з чого почали ?
- На той час я був депутатом Миколаївської міської ради. І саме на засіданні земельної комісії поділився своїми планами щодо відзначення у нашому місті двохтисячоліття Різдва Христового зі своїми колегами Юрієм Врублевським та Богданом Даниловичем. Вони цілковито підтримали та згодилися на мій план. А там йшлося ще й про спорудження скульптури Матері Божої у парку. Тут була тільки одна перешкода – захоронення загиблих під час війни солдатів. Але ця проблема була вирішена практично миттєво – тут же прийняли рішення про пере захоронення останків на діючий цвинтар. І вже на чергових зборах «Братства Святого Йосафата», які відбулися 25 листопада 1999 року у церкві Святого Миколая нашого міста, за присутності декана отця Андрія Павліва, отців Колібека, Цихоляка, Потічного, Надольського, Курпіля та ще сімнадцятьох членів братства, я вніс дві конкретні пропозиції щодо відзначення двохтисячоліття Різдва Христового: відновити скульптуру Матері Божої у центральній частині міського парку та спорудити каплицю на горі «Галя».
- У підтримці своїх ініціатив, треба думати , не сумнівалися ?
- Так, після детального обговорення переважна більшість присутніх підтримала такі пропозиції. Хоча й були такі, котрих лякала відсутність грошей на будівництво. Довелося нагадати, що це захід не тільки церковних громад, але й цілого району. Себто до співпраці маємо залучити районну владу.
На той час головою райдержадміністрації працював Іван Юзьків. 31 травня 2000-го року відбулася перша його зустріч з церковними представниками та керівниками підприємств та організацій. У присутності отців А. Павліва , Б.Огоновського, І.Салабая, Капраля, директора підприємства «Миколаївцемремонт» Л. Сохацького, директора Миколаїв-Львівського комбінату будівельних конструкцій Т. Артимка, керівників будівельних управлінь Б. Папуги, Я. Гавриляка, Ю. Соколова, начальника району електричних мереж Р. Шуха, О. Іванів (тобто я) представляв цементно-гірничий комбінат, а п. Якубів - Розвадівське заводоуправління будівельних матеріалів, власне й обговорювалася підготовка району до відзначення двохтисячоліття Різдва Христового. З короткою інформацією виступив І. Юзьків, нагадавши, зокрема, присутнім, що є урядова постанова про сприяння місцевою владою громадам у позитивному вирішенні таких питань. І на сам кінець запитав : «А що ми можемо зробити конкретного для відзначення такої дати ?». А, оскільки ми прийшли, як мовиться, не з порожніми руками, то й відразу запропонували відновлення скульптури Матері Божої у центральній частині міського парку та спорудження каплиці на горі «Галя». Присутні схвально прийняли нашу пропозицію. Окрім тих двох заходів було ще запропоновано посприяти автокефальній громаді у будівництві храму, яке на той час уже було розпочато.
- На тому й розійшлися ?
- Як би ж то ! На той момент у залі настала … мертва тиша – ніхто не насмілювався брати відповідальність за виконання запропонованих заходів. Пан Юзьків посміхнувся і промовив : « Ну то що, панове, беремось за роботу ?». І додав: «Я думаю, що нам це під силу і ми справимося з поставленими перед собою завданнями. Прошу висловлювати свої думки !». Я запропонував конкретно розписати по прізвищах і організаціях виконавців намічених заходів. Добровольців не виявилося. Тому голова райдержадміністрації висловив свої пропозиції. А саме : організацію роботи по відновленню скульптури Матері Божої доручити священикам діючих парафій із залученням парафіян і за підтримки влади. Допомогу автокефальній громаді (УАПЦ) у будівництві храму взяла під свою відповідальність райдержадміністрація. Опікуватися спорудженням каплиці «Писанка» доручили мені, за що й взявся з великим задоволенням.
- Із чого почали ?
- З визначення виконавців усіх необхідних робіт. Зокрема, «Миколаївцемент» (директор п. Постоловський) мав виділити необхідну кількість цементу та цементного розчину, виготовити щити для опалубки і форму для сходинок. «Миколаївцемремонт» (директор п. Сохацький) – виготовити каркас купола, придбати кольорове скло. «Миколаїв-Львівський комбінат будівельних конструкцій» (директор п. Артимко) – виділити необхідну кількість оцинкованої сталі. «Район електричних мереж» (керівник п. Шух) – змонтувати електролінії та виготовити контури заземлення каплиці. І до будівництва приступити негайно.
- Треба думати , пане Омеляне , що на той час не повинно було статися якихось затримок з документацією.
- О, це тема окремої розмови. Коли зародилася думка будівництва каплиці на горі «Галя», я звернувся за допомогою до свого швагра Тараса Янка, працівника Львівської художньої академії. Він потішив мене звісткою, що такий проект він бачив в одного львівського архітектора - Костянтина Малярчука. І вже через кілька днів архітектор, у товаристві свого колеги пана Козака, вже були у Миколаєві. Коли ж ми піднялися на гору де планувалося будівництво, то Костянтин Малярчук захоплено вигукнув : «Та це ж місце для моєї каплиці !». І вже наступного дня, при допомозі комп’ютерної техніки, каплиця «Писанка» ніби виросла з землі і вже стояла на своєму місці. Звичайно ж на папері. Та радості було багато, бо кращого місця для цієї споруди й голі було знайти. Та крім загального вигляду каплиці, не було більше нічого. А потрібен проект, детальні креслення. І основною опорою став рідний «цемзавод», де я тоді працював. За виготовлення технічної документації та кошторису взялася досвідчений конструктор комбінату Люба Федів із с. Дроговижа. І вже за місяць у мене на руках був готовий проект каплиці. Та через ряд причин до будівництва приступили з великим запізненням.
Аж 12 червня 2000-го року зусиллями машиніста екскаватора Івана Ожибка з управління газового господарства викопали котлован під фундамент каплиці. Наступного дня з комбінату будівельних конструкцій завезли 0,7 тонни короткометражної арматури . А оскільки на згаданому підприємстві довгометражної (десятиметрової) арматури не виявилося , то довелося використовувати домашній резерв. А вже 27 червня, після монтажу горизонтальної і вертикальної арматури , робітники ремонтно-будівельного управління під керівництвом виконроба Василя Мураля приступили до заливання бетону. Зазначу наперед, що весь бетон ( а це майже сто кубометрів) виділив ВАТ «Миколаївцемент» через кар’єр глини, де керівником був З.Баранецький. Весь бетон перевозив досвідчений водій Я. Хомутник.
- Відтоді вже працювали безперебійно ?
- Як би ж то ! 29 червня, коли завезли другу партію бетону, сталося непередбачуване – керівництво ремонтно-будівельного управління відмовилося виділяти робітників і продовжувати подальше будівництво, мотивуючи тим, що їм треба відправляти робітників в іншу область і заробляти гроші. Адже на каплиці працювали безкоштовно. Тепер, перед тим як щось робити , треба було спершу шукати робочу силу.
- І як давали собі раду у такій ситуації ?
- По-різному. Бувало, привезуть бетон, а робити нікому. Тоді бігаєш по місту і шукаєш людей. Дуже часто виручали близькі: брати Василь та Андрій. А ще – знайомі , друзі! Як от Володя Павлінович, Степан Корецький, Володя Партика, Ярослав Стадник з сином Андрієм, Мирон Василишин, Антін Шух, В. Стецишин, В. Твардовський, М. Дембіцький, Р. Зайшлий, В. Зайшлий, О. Кибало, М. Добушовський, кранівник І. Дерев’янко.
Та як би там не було, після копіткої роботи з монтажем вертикальної арматури, заливанням фундаменту, врешті-решт 16 липня приступили до заливання бетоном стін. Ця робота затягнулася майже на місяць . І знову ж таки, то бетону бракувало, то робочих рук не вистачало. А з 16 серпня, коли корпус був цілком готовий, приступили до виготовлення сходинок. Паралельно проводилися й інші роботи, як от підготовка матеріалу для контуру заземлення.
- Пане Омеляне , не вдаючись у деталі, кого б Ви хотіли відзначити насамперед при виконанні подальших робіт?
- Таких сумлінних, відповідальних людей дуже багато. Це – і керівництво підприємств та організацій, і звичайні трудяги. У числі перших, окрім уже згаданих вище, назвав би ще заступника директора «Миколаївцементу» В.Білика, керівника СУ-27 В. Горака , його колегу з БУ-62 Ю. Оголєва. Ці керівники у міру свого впливу та солідності посад зробили особливо великий внесок у спорудження каплиці. Маю на увазі забезпечення і необхідними дефіцитними на той час матеріалами, і висококваліфікованими спеціалістами-виконавцями.
Тут би відразу назвав електрозварювальника п. Попика, який особливо сумлінно потрудився на облаштуванні контуру заземлення, столяра С.Заневича, що не менш ефективно попрацював на оббивці купола, кранівника М.Гичку та стропальника М.Здебського, які продемонстрували свою професійну майстерність під час встановлення купола. А покриття купола під керівництвом майстра Ігора Оприска здійснювали місцеві майстри. Натомість монтаж кольорового скла забезпечив керівник малого підприємства «Ной» П.Зробок. Додам тільки , що виконував ці роботи його син Олександр. А для герметизації скла використали силікон безкоштовно наданий приватним підприємством «Будпостач», де керівником С.Доскочинський. На завершення І.Оприск зі своїми колегами по роботі встановив хрест із нержавіючої сталі, виготовлений на Новороздільському ремонтно-механічному заводі. І вже 10 травня 2002 року наші майстри , надзвичайно працьовиті хлопці брати Андрій і Тарас Проціви приступили до зовнішньої штукатурки каплиці. Допомагали їм Андрій Іванів та Володимир Павлінович. Матеріалами забезпечив щойно згаданий керівник «Будпостачу» С. Доскочинський. Спільними зусиллями роботу завершили упродовж шести днів.
- Справи пішли веселіше …
- Так. Невдовзі, 28 травня приступили до монтажу електрокабеля. Для цього необхідно було викопати траншею від каплиці до першого будинку на вулиці. Допомогти зголосилися студенти міського профтехучилища. З дозволу директора училища п. М.Романишина прийшли хлопці : Возняк, Заваринський, Чупик, Возний, Борусовський, Мельник. І невдовзі кабель уклали у траншею, засипали піском та задренували. 30 травня запросили електриків на підключення до електромережі і подали напругу до каплиці. Наступного дня М.Конопельник вже у самій каплиці вмонтував розетку і вимикач, підключив світильник. Вперше на цій горі засяяло світло во ім’я народження нашого Спасителя.
- Момент, звичайно, дуже радісний . Та до загального торжества треба було виконати ще шмат роботи.
- Коли ми монтували світло, Володя Микита на підлогу каплиці стелив плитку, заспонсоровану начальником вантажного автопідприємства Василем Созоником. І відразу взялися за штукатурку внутрішніх стін. Цю відповідальну роботу (звичайно безкоштовно) виконали Я. Івашків та С. Підкович. Допомагали їм А. Іванів та В. Іванів.
Мало-помалу внутрішні роботи теж наближалися до завершення. Залишилось обшити купол зсередини. По цьому питанню знову звернувся до керівника БУ-62 Ю. Оголєва. Він, як і раніше, відгукнувся доброзичливо і виділив для виконання цієї роботи належну кількість людей. Ними виявилися жителі Нового Роздолу – С. Акопян, А. Санкий, Я. Петрах та А. Заремба. І, коли купол набрав яйцеподібної форми , взялися до монтажу заздалегідь приготовлених крил з листового металу. Тут добре попрацював електрозварник Я. Пйочкевич, якому допомагав М. Василишин. Настала черга художнього оформлення.
- Тут, напевне, теж мали якісь попередні домовленості ?
- Аякже ж ! Місцевий художник Ігор Леськів розробляв зовнішній і внутрішній проекти. Затримка була за іншим – за грошима. Їх треба було шукати, аби купити необхідні фарби, бо надій на спонсорську допомогу у цьому питанні не мали ніяких. Почав шукати зв’язків з нашими заробітчанами. Чесно кажучи – ця «місія» виявилася для мене найважчою. Адже йшлося про чималі суми. А ті незначні пожертви, які мали, вже використали для закупівлі солярки та матеріалів, яких не вдалося отримати безкоштовно.
На щастя, відгукнулися наші заробітчани з Італії і допомогли профінансувати закупівлю фарби та інших супутніх матеріалів. А наприкінці жовтня керівник проекту художнього оформлення І. Леськів і його помічники В.Засідкович приступили до створення образів Івана Хрестителя, Володимира Великого та княгині Ольги.
- Працювалося художникам без особливих ексцесів ?
- Зовнішнє оформлення завершували за досить холодної погоди – дув пронизливий північно-східний вітер. А всередині виручав калорифер. А був ще один, особливо неприємний момент. Коли художники працювали всередині каплиці, невідомі (а були це, судячи зі слідів на снігу, підлітки) пошкодили твердим предметом образи, особливо образ Івана Хрестителя. Можете уявити наш стан ! Надієшся, що тобі принесуть горнятко гарячого чаю, а отримуєш ось таке несусвітнє варварство. Та Бог їм суддя. Бо як би там не було, а 20 листопада художник Ігор Леськів поклав на образ Спасителя останній штрих пензля… - У таких випадках кажуть: «Ось він, момент істини !».
- Наш душевний стан у цей час теж неважко зрозуміти. Адже , стільки труднощів та випробувань довелося подолати до здійснення заповітної мети. І ось мрія здійснилася ! А 1 грудня 2002 грудня випав сніг. Проте на горі біля каплиці було багатолюдно. Прийшли сюди священики усіх без винятку конфесій. Вони й освятили каплицю «Писанку» Різдва Христового. Було, звичайно, чимало виступів, подяк усі, хто спричинився до спорудження каплиці.
- І що Ви, пане Омеляне, відчували у цей момент ? - А що може відчувати людина, коли здійснилася заповітна мрія ? Розмовляв Степан Семенюк . ( інтерв’ю у скороченому варіанті було опубліковане 2018 р. в місцевій газеті «Громада»)
PS.
А потім ще була «хресна дорога», впорядкування території, і постійна робота із вдосконалення та утримання каплиці. яка продовжується і зараз.
… Але все ж хочу розповісти цікаву історію , яка підштовхнула нас до логічного завершення у будівництві каплиці «Писанка». Якось після описуваних подій до каплиці «Писанка» завітала видатна українська співачка Ніна Матвієнко і була зачарована нашою «Писанкою» та краєвидом, що відкривався з гори, але зробила слушне зауваження – писанка має бути писанкою. І у 2009 році по проекту того ж Ігора Леськіва, місцевий художник Володя Гомза разом із братами Тарасюками розмалював купол каплиці, як Великодню Писанку.
Іванів О.І. , 2019 р.