Детальна інформація

Власник: Городище Дроговиж

Дроговиж

 

Ця територія у XIV ст. відносилася до володінь відомого галицького боярина Вовчка з Дроговижа, який одним з перших перейшов на бік польського короля Казимира ІІІ і виступав як свідок на магдебурзькому привілеї Львову 17 червня 1356 р. Улітку 1377 р. волинський князь Любарт-Дмитро Гедимінович, який боровся за відновлення Галицько-Волинської держави, спалив його місто Дроговиж, городище якого знаходиться на високому пагорбі, званому Стружною горою, що панує над Миколаєвом з західної сторони, за телевізійною вишкою (на фото 1). Це городище археологами не досліджувалося, тільки його попередню розвідку провів Михайло Рожко (1939-2004), передчасна смерть якого не дозволила продовжити цю роботу.   Можливо, на місці пізнішого костьолу стояв двір боярина Вовчка (звично такі боярські двори стояли за межами міст), який був зруйнований волинським військом. Син дроговизького боярина Дмитро Волчкович не став відновлювати зруйноване місто (с.Дроговиж відновилося над Глибоким потоком біля підніжжя городища) та батьківський двір. У 1394 р. він отримав землі біля Хорового ставу, де заложив місто Ходорів, ставши родоначальником відомої магнатської родини Ходоровських.

 

Відроджений Дроговиж став королівським селом, а з 1465 р. – центром королівського староства, яке отримав Закліка Тарло з родини сілезьких лицарів, які прийшли до Галичини з князем Володиславом Опольським. Наступними дроговизькими старостами були син Закліки львівський підстолій Андрій Тарло (1472-1508), його молодший брат охмістр королеви Станіслав (1508-1515), син Станіслава львівський войський Павло Тарло (після 1515-1553) та племінник Павла сандомирський хорунжий і королівський секретар Микола Тарло (1553-1571). Староства у польсько-литовській державі об’єднували території королівських земель, які належали безпосередньо до державної скарбниці. Передача староств магнатам у пожиттєве володіння була своєрідним способом оплати їх державної служби. Старости звично доручали управління своїм міністеріалам (службовцям) у ранзі підстарост, а самі користали від доходів староства, куди поступали податки і збори з території староства.

Микола Тарло з Щекаровиць народився бл. 1533 р. і розпочав свою кар’єру при королівському дворі, спочатку як королівський дворянин, а далі як королівський секретар. Вже ледь у двадцятирічному віці у 1553 р. він отримав уряд сандомирського хорунжого, будучи в числі найближчих придворних короля Сигізмунда Августа. Король, захоплений красою Барбари Радзивіл, юної вдови новогрудського воєводи С.Гаштольда, вирішив з нею одружитися. В числі втаємничених, які допомагали закоханим, був і Микола Тарло. Але двір і, особливо, королева-мати Бона Сфорца не хотіли навіть слухати про подібну перспективу. Про Барбару розпускали різноманітні плітки. Король на це не зважав і 6 серпня 1547 р. відбулося їхнє весілля, на якому в числі небагатьох був присутнім і Микола Тарло. Його призначили підчашим королеви і доручили її охорону. Але королева Бона з допомогою італійських алхіміків все ж таки отруїла невістку, яка померла на руках мужа 8 травня 1551 р. Бачачи трагедію короля і відчуваючи провину за загибель Барбари, за охорону якої він відповідав, Микола Тарло назавжди покинув двір. По смерті дядька Павла він отримав дроговизьке староство, куди і перебрався. У Дроговижі, крім старостинського двору, був ще невеликий замок на Стружній горі, залишки якого ще збереглися над самим містом перед телевізійною вишкою (на фото 2) .

На великі свята родина Тарлів збиралася у Свіржі на Добромильщині. Тут Микола познайомився з сусідкою Ядвігою з Жмігроду, яка з 1557 р. стала Тарловою і переїхала до Дроговижа. Ядвіга розпалила у чоловіка бажання до активної діяльності. Він зайнявся будівництвом. Потрібні були кошти. У 1568 р. Микола Тарло підписав угоду про оренду королівського міста Горожани. Велика Горожана мала магдебурзьке право, дароване королем Казимиром Ягелончиком у 1448 р. та підтвердженим у 1487 р. Магдебурзьке право звільняло міщан від юрисдикції будь-яких королівських чиновників, вони мали своє самоврядування і свій суд. Орендар міста мав тільки отримувати податки з міста, належні до державної скарбниці і вимагати тільки тих повинностей, які були передбачені привілеєм. Тому горожанівські міщани відмовлялися виконувати інші повинності на користь орендаря, зокрема візницьку з перевезення будівельних матеріалів до Дроговижа.

І тоді Микола Тарло поїхав до королівського двору, напевно, не без наполягань з боку дружини. Король радо зустрів товариша молодості, пройшли роки і старі рани загоїлися. 20 лютого 1570 р. королівська канцелярія видала локаційний привілей на заснування міста Миколаєва, а 4 березня 1570 р. іншу грамоту, якою Велика Горожана була позбавлена магдебурзького права. Позбавлення міст магдебурзького права тоді траплялося дуже рідко.

Привілей короля Сигизмунда Августа на заснування міста Миколаєва і надання йому магдебурзького права, підписаний 20 лютого 1570 р., був підтверджений королями Стефаном Баторієм (1576), Сигизмундом ІІІ (1596), Владиславом IV (1633), Михайлом Корибутом (1671), Августом ІІ (1720), Августом ІІІ (1748) та Станіславом Августом (1766). Його основні положення підтвердили австрійські цісарі Йосиф ІІ (1782) та Франц І (1794).

 

 

http://uk.wikipedia.org/wiki/Дроговиж

http://www.mykolaiv.lviv.ua/culture/statti/item/2124-mikolayiv-nad-dnistrom-misto-i-lyudi-prodovzhennya-2.html

http://mykolaiv.info/struktura-mikolayivskogo-rayonu/s.-drogovizh.html

http://wikimapia.org/11245328/uk/Дроговиж

http://mykolaiv.info/statti-ta-naukovi-pratsi/fenomen-mista.-leontiy-voytovich.html

 

«Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike»