Детальна інформація

Власник: Церква Преображення Господнього

Початки Святоспаської парохії, як двох попередніх, губляться в глибині віків. Принаймі, в 1740 р. «тамта церква за Валом дерев‘яна, гонтами побита, потребує репарації» ­­­­­­­­­- записав інспектор Пясецький. Будівля мала одні двері та два менших вікна і три квадратні верхи. «За інсталяцією тамтешніх міщан» священиком був Василь Преображенський. До парохії належало 40 хат. Через рік вже стояла нова будівля «на дубюових підвалинах, далі в стінах з букового й осикового під топір дерева, з одним над серединою у формі  бані верхом, витягнутим у виді вісімки паобита гонтами». Мала одні двері до півдня, що засувалися на драг, а другі від бабинця до заходу. Як і всі церкви у Миколаєві не мала лавок для сидіння. «Року 1741 славетними парохіянами виставлена, а відтак превелебним Іваном Левинським, деканом деканом Роздільським  победениктована», - записав інспектор о.Шадурський.

Серед церковного начиння візитатор звернув увагу на «один келих срібний, з патентою, звіз дою а також з ложечкою, в кубку золочений, куплений із складки побожних парохіян за 183 злотих». Під обрусом на одному з престоликів знаходився антимінс львівського єпископа Атаназія Шептицького з 1723 р., під другним – антимінс єпископа Льва Шептицького з 1750 р. Коло нього відбувається відправа за Indultem… Львівського єпископату від 28.04.1754 р. Особливе захоплення у Шадурського викликали стіни, довкола завішені  «різними образами: то полотен ними, то дерев’яними».

У розділі «Церковні грунти» візитатор занотував:

«Ми, уряд і ціле поспільство міста Й. К. М. Миколаєва, даємо ту нашу ерекцію і посаг Церкві Преображення Господнього, тобто грунту… на дві чверті, так же як до Святоюрської церкви.межа від сходу сонця Заньової (Заневича), а від заходу сонця в Рідкіх від толоки. Ще півчверті з межею від сходу сонця Івана Завальняка, а від заходу межав Івана Корецького, на котрих грунтах орання буде не більше як на десять плугів. Ще пляц на будову і… на тім же пляці. Котрі то вище вираженіг рунти і пляц надаємо й записуємо у вічний посаг церкві під титулом Преображення Господнього у вічний і вільний ужиток парохові теперішньому і на потім будучому, звільнюючи від усіх податків. 12 тарвня 1752 р. На що для кращої віри підписуємося: бурмістри іван Засідкович, Яценько Семянович, Григорій Корецький, лантвійт Іван Скрипцевич, з лавниками і ціле поспольство. Міська печатка». При цьому були присутні Іван Корецький, Андрій Боднар, Михайло Мартинів, Гринь Гірник, парохіяни тієї церкви і громадяни миколаївські.

Після Василя Преображенського якого в 1740 році на парохії застав львівський інспектор Пясецький, тут священику вав Теодор Левицький, який тут спочив у бозі в 1763 р. Відтак 24.06.1764 р. візитатор пише: «..вже рік минув як парохія є вакантною і віддана в адміністрацію  Павлові Верещинському, парохові святомихайлівському».

Шадурський вказує також, що «нова осілість, яка лежить вище млинів за лісом, звана Волею, на прохання тамтешніх жителів має бути приучена до Святоюрської парохії». Для цього роздільський декан має повідомити письмово Стільського пароха, що ті жителі вже не до Стільська, як тепер, але до миколаєва. Як колись, будуть ходити і сповнювати свої релігійні потреби. Натомість воляни зобов’язуються не випасати поля та не чинити інших кривд сільському пароху. Зрештою вони робили це не навмисне, попросту поля Стільського панотця прилягали до волянських грунтів.

Йосифінська метрика подає, що у 1789 р. парохом церкви св.. Спаса був виходець з давнього миколаївського гончарського роду Герусів  Микола Герусинський. Він закінчив семінарію, одружився на Пелагії, дочці Івана Левицького, колишнього пароха церкви Миколая і перші роки після висвячення кілька років служив адміністратором церкви Михайла, а в 1786 р. отримав парохію св. Спаса, куди перебрався жити.

На підставі запису в книзі смертей Спаської парохії «1799-1812 роки церкви спаса в церкві Миколая» можна вважати що ця парохія пропала ще у 1799 р., а її останнім парохом був Микола Герусинський. Подальша доля будівлі храму описана у «Хроніці» Федусевича. В ньому правилося до 1873 р., а потім церква була розібрана.  Отець Федусевич мріяв на тім місці «построїти простору каплицю», на це утискав і дерево з лісів фундації графа Скарбека Станіслава – патрона парохії, але робилося о нехіть моїх копачів, що не радо дають убогі датки».

Але не тільки о.Федусевич мріяв про, принаймні, каплицю на Заваллі. У 1870-х роках дяк Іван максимович, за якого так своєрідно у «Хроніці», також докладав зусиль, аби реставрувати церкву Спаса, відновити парохію. Він навіть замовив намісні образи у художника Кароля Млодніцького, який гостював у родини в місті. Один з цих образів «Матір божа» зберігся. На зворотній стороні є напис: «Сей образ справив для церкви Миколаївської Іоанн Максимович».

Художникові дуже сподобався храм Спаса. Він зобразив малюнок, попросив графіка перевести у дереворит і помістив його у журналі «Клоси» №446 за 1874 р. разом із короткою статею «Церква у Миколаєві».

Кароль Млодніцький є мало знаним в ширших колах, хоча й належить до когорти митців найвищої ранги. Він закінчив мистецькі студії в Мюнхені в знаменитого професора Кольбана разом з Артуром Гротгером, Яном Матейкою та іншими славними пізніше художниками і, - якнайкраще підготовлений, - отримав посаду професора малюнку у Львові. Більшу частину свого життя у зв’язку з цим присвятив викладацькій діяльності у тому мало відомою є його творчість. Тільки одного разу  взяв участь у ретроспективній малярській вситавці у Львові в 1894 р. значно більше він є знаний на педагогічній ниві. Відомі польські художники ХХ ст.. Стика, Райзнер, Жубер вважали себе його учнями. Кароль Млодніцький помер у 1900 році і похований у Львові на Личаківському цвинтарі неподалік центрального входу зліва. Задяки цьому митцеві зображення церкви спаса дійшло до наших часів.

 

«Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike»